Дружина почала заробляти більше за мене і відразу вирішила, що вона господиня в будинку

На початку нашого подружнього життя ми із дружиною заробляли приблизно однаково. І у відносинах у нас панувала, можна сказати, рівноправність. Я в цьому плані людина без упереджень, тому не вважаю, що обов’язково має бути так, що чоловік має заробляти більше чи щось подібне. Мені все одно, аби гроші в сім’ї були.

А через кілька років після весілля Ксюша завагітніла та пішла у декрет. Звичайно, єдиним здобувачем у будинку залишився я. Грошей на життя вистачало, хоч і доводилося в чомусь обмежувати себе. Та й дитина – задоволення недешеве.

За два з половиною роки дружина повернулася на роботу, син пішов у садок. Ксюша сказала, що втомилася сидіти вдома і більше в такі довгі декрети не йтиме. Тим більше, що після того, як вона знову почала працювати, кар’єра у неї різко пішла вгору.

Але через два роки вийшло так, що дружина знову завагітніла. У принципі ми спочатку планували двох дітей, тому вирішили, що раз так вийшло, дитину треба залишати. Ми молоді, здорові та повні сил. Потім уже буде складніше.

– У мене на роботі зараз все добре, – сказала Ксюша. – Якщо я зараз у декрет піду, то все проґавлю, і більше такого шансу у мене не буде.

– Ну, давай я візьму декрет, – відповів я. – Закон це дозволяє.

Спочатку я запропонував це жартома, а потім ми сіли, добре обдумали цю ідею і вирішили, що це буде вигідніше, ніж якщо зараз Ксюша покине роботу.

Відразу скажу, декрет — це дуже непроста справа. Ні, коли народилася наша перша дитина, я багато допомагав Ксюші. І на той час, як народилася донька, я вже вмів і суміші розводити, і заколисувати, і міняти підгузки, і мити, і гуляти.

Мені здавалося, що я дуже допомагав дружині з дитиною. Але коли став залишатися з донькою віч-на-віч на цілий день, зрозумів, що раніше виконував відсотків десять від усіх обов’язків.

Тим більше зараз дітей було двоє. Хоч старший і проводив частину дня у садочку, все одно треба було його розбудити, вмити, нагодувати, одягнути, відвести. І потім забрати додому, переодягнути, нагодувати і таке інше.

А ще при цьому цілий день треба займатися маленькою донькою, яку на одну хвилину не залишиш. Крім того, мені ще треба дружині вечерю приготувати та встигнути зробити домашні справи. Звичайно, я все це не встигаю.

Тільки Ксюша цього не розуміє. Я взагалі помітив, як сильно у нас раптом змінилися ролі, коли я став сидіти вдома. Тепер Ксюша стала вести себе агресивніше, чи що. Тому що вона мала залізобетонний аргумент.

– Я – єдина людина в цьому будинку, яка заробляє гроші, – повторювала дружина щоразу, коли їй щось не подобалося. – Я приходжу після роботи, а ти навіть вечерю не можеш приготувати?

– Загалом я з двома дітьми цілий день, – відповів я. – І розірватися не можу.

– Один у садочку весь час, – говорила Ксюша. – Вважай, тільки з донькою сидиш, яка спить більшу частину дня. Я теж якось з маленькою дитиною сиділа, але нічого справлялася. І готувала, і прибирала, і себе гаразд встигала привести.

І так у нас відбувається регулярно. Дружина тепер ніби відчула себе чоловіком у хаті. І думає, якщо вона працює, то має право бути невдоволеною всім.

При цьому я не скажу, що під час першого декрету вона була ідеальною дружиною. І при цьому намагався ставитися до неї з розумінням. А Ксюша чомусь перетворилася на тирана. І, скажу чесно, неприємно почуватися у залежному становищі.

Я добре розумію, що мені зараз вигідно сидіти у декреті і тому доводиться терпіти витівки дружини. Тільки от не думаю, що таке спілкування в майбутньому позитивно позначиться на наших стосунках.