– Не для того я такого сина виростила, щоб він на двох роботах надривався! – заявила мені свекруха
Якщо свекруха – вчителька, це не професія, а діагноз. Мати мого чоловіка – вчителька біології. І якби вона просто всіх навчала жити. Ні! На думку Ірини Олексіївни, у нас мають бути лише ті функції та права, якими вона нас наділила. І не дай Боже не погодитися з нею!
Я познайомилася з чоловіком в інституті, він старший на 5 років. Одружилися за рік після знайомства. Поки навчалася, чоловік мене всіляко підтримував.
На останньому курсі з’ясувалося, що я вагітна. Захистила диплом і через 2 місяці народила синочка Данила, якому скоро вже виповниться 3 роки.
З першого дня знайомства свекруха розповідала, як мені пощастило «відхопити» такого хлопця: не п’є, не курить, красень! Загалом предмет її гордості.
А Женька справді симпатичний – високий, зі спортивною фігурою. Я себе особливою красунею не вважаю, зате в мене легкий характер і відмінне почуття гумору.
Чи треба говорити, що свекруха у нас буває майже щодня – і зі свекром, і одна. Ми живемо в одному місті, за півгодини їзди від батьків чоловіка. Свекр Микола Михайлович – чоловік тихий, спокійний, і найбільше боїться чимось засмутити Ірину Олексіївну. А засмутити або розсердити її дуже легко.
І особливо болючою для неї від народження Данила залишається тема, що я не виходжу на роботу через 3 роки. Ми із чоловіком обговорювали цю тему. Вирішили, що ще як мінімум рік я з Данилком сидітиму вдома, бо в садку черга, а бабусі-дідусі у нас усі працюючі. Няньок немає.
Звичайно, бюджет у нас поки що досить обмежений – чоловік працює інженером на державному підприємстві. Квартиру теж винаймаємо, іпотеку просто не потягнемо найближчим часом. Але ж це тільки тимчасово. Скільки разів за останній рік свекруха заводила зі мною розмову про вихід на роботу!
– Настя, скоро Данилку вже 3 роки. Ти працювати думаєш? Шукаєш щось? – безапеляційним тоном, як завжди, питала Ірина Олексіївна.
– Ми вирішили, що чекатимемо на чергу в садку, який обрали. Не хочемо куди потрапило дитину віддавати. Тому поки що я вдома з Данею, – незмінно відповіла я.
Далі мені наводилися приклади, що і діти, і матусі нині розпещені, не те що покоління 50-60-х років минулого століття. Ось вони своїх мужів шкодували, не сиділи в них на шиї: у однорічному віці віддавали дитину в ясла – і на роботу. І нічого, що в неї обидва сини в яслах перехворіли на купу хвороб, головне, що вона в цей час несла світло знань своїм учням у школі.
А нещодавно чоловік прийшов із гарною новиною – запропонували підробіток у технічному проєкті вечорами протягом 6-ти місяців. Що ж, чудово! Нам гроші дуже потрібні, Женька поки що – у нас у родині єдиний здобувач.
Чоловік поділився цією новиною зі своєю мамою. Чи треба говорити, що наступного дня вона була вже вдома.
– Анастасія, ти домагаєшся, щоб твій чоловік згopів на роботі? – з властивою їй безцеремонністю почала діалог свекруха.
– Це ви про додатковий заробіток Жені зараз кажете, Ірино Олексіївно?
– Так! Думаєш, сіла йому на шию і ніжки звісила? Будеш дома чай попивати, а синочок мій цілодобово на тебе горбатитись буде? Не для того я такого сина виростила, щоб він на двох роботах надривався! – уже майже кричала Ірина Олексіївна.
– Якого – «такого»? І на вашу думку, ростити маленьку дитину – це прохолоджуватися? Це така ж робота, можливо, навіть важча! Завести дитину було нашим спільним рішенням, і Женя розумів, що буде непросто, – відповіла я.
– Ох, чуло моє материнське серце, коли тебе побачила – не буде життя моєму синочку! Красень …
– Не п’є, не курить! – продовжила я фразу за мати чоловіка.
– Так! Його на руках інша носила б, а ти не цінуєш! Прилаштувалася, і думаєш, що я мовчатиму? – верескнула наостанок свекруха вже на виході і грюкнула дверима.
Ось така «материнська» любов. Зробила зі свого сина предмет обожнювання і мріяла, щоб його, як дорогу вазу, хтось узяв «у багату» сім’ю за його красу та золотий характер. А йому я зустрілася.
Може, ось через таких матерів у нас все менше справжніх мужиків залишається, а все більше «маминих синків»?
На щастя, це я зараз не про свого чоловіка говорю. Женя всупереч маминій гіперопіці став чудовим чоловіком та батьком, підтримає та захистить нас завжди, я впевнена!