Чоловік став колишнім прямо під час медового місяця: а нема чого бути таким скупим!

“І що це було?” – часто питаю я себе, коли замислююся про свій невдалий і дуже короткий шлюб. Він чимось нагадує браковану батарею салютів, яка має стріляти яскраво, довго та далеко, а в результаті дає пару хлопків, дим – і все.

Цей шлюб не був необдуманим. Ми з Женею, моїм колишнім, до цього зустрічалися півтора роки, з яких сім місяців жили разом. І загалом усе було непогано.

Щоправда, Женя з самого початку показав себе великим економом, тобто намагався купити дешевше. І замість квітів та прикрас дарував мені якісь корисні дрібниці. Та й у кінокафе ми майже не ходили. Їх замінювали прогулянки, безкоштовні виставки та перекуси бутербродами у парку.

Але я у цьому великої проблеми не бачила. Женя – не олігарх. До того ж на момент знайомства він винаймав житло і відкладав на перший внесок. Звісно, ​​вільних грошей залишалося мало. А ще це говорило про нього як про серйозну людину. Принаймні мені так здавалося.

Та й до наших відносин Женя ставився серйозно, що теж мене підкупило. А щодо квітів, дрібничок та розваг я міркувала, що це не головне, і вони в нашому житті з’являться одночасно з вільними грошима.

Коли ми з’їхалися, то вирішили, що тепер разом оплачуватимемо квартиру і накопичуватимемо на перший внесок по іпотеці. Ми вже тоді мали спільні плани. Наші зарплати приблизно однакові.

І я сподівалася, що якщо вільних коштів стало більше, то тепер ми частіше розважатимемося. Але ні, Женя, як і раніше, не поспішав вписувати до нашого бюджету цю статтю видатків.

Винятком були хіба що подорожі під час відпусток. І то, місця вибиралися найбільш бюджетні, те саме стосувалося їжі та проживання.

При цьому Женя завжди знаходив вагомі аргументи, чому нам варто поберегти копійчину – наприклад, щоб побільше відкласти на весілля та ремонт у майбутній квартирі. Я вважала такі пояснення розумними та не протестувала.

Не обурювалася я й тоді, коли Женя запропонував заощадити на весільній урочистості. До речі, я спочатку не планувала нічого помпезного. Просто хотілося посидіти з рідними та друзями в одному затишному ресторанчику.

Але Женя сказав, що краще запросити лише родичів, без друзів. І не в цей заклад, який я запропонувала, а кафе-їдальню, де працює приятелька його матері.

-Там теж дуже все смачно, гості оцінять! І так у нас залишиться більше грошей на весільну подорож. – пояснив Женя.

Наші рідні не привереди, як і ми, тому я й не заперечувала. Після того розмови ми розпланували подорож. Вибрали місто. Потім купили квитки на поїзд – Женя з нагоди весілля навіть розщедрився на купе – та забронювали номер у готелі.

Причому вибір місця проживання майбутній чоловік надав мені. Ось тільки цей вибір виявився ілюзорним. Оплата номера, як і в багатьох готелях, здійснювалася по приїзду, і Женя скористався цим, як з’ясувалося пізніше.

За тиждень після весілля ми сіли на поїзд. Я не могла всидіти на місці від передчуття захоплюючого медового місяця. Але після приїзду на мене чекало розчарування.

На жаль, я швидко забула адресу готелю, в якому ми замовляли номер. Тому, знову ж таки, нічого не говорила, коли Женя диктував таксисту вулицю та номер будинку.

Зате постали питання, як тільки ми вийшли з машини. Перед нами стояв якийсь двоповерховий барак. Він зовсім був не схожий на готель!

– Схоже, таксист міста не знає і привіз нас не туди, – зауважила я.

– Та ні, все правильно, – незворушно відповів Женя.

А потім так само спокійно розповів, що він, виявляється, скасував броню у тому готелі. І вирішив, що нам цілком вистачить кімнати в квартирі в цьому схудлому клоповнику. Словом, нас чекало життя як у комуналці.

– Не хвилюйся, зручності не на вулиці, – сказав Женя, помітивши мій очманілий погляд.

Не знаю, що мене розлютило більше. Чи той факт, що Женя так і не відмовився від ідеї тотальної економії, чи його зухвалий обман. Домовлялися особливо не економити під час медового місяця! Перше ми на нього трохи відкладали. І друге, рідні нам подарували конверти – суми, що вийшла, цілком вистачало на відпочинок, ще б і залишилося. Тим більше це місто не найдорожче, хоч і цілком популярне серед туристів.

Коли я на підвищених тонах виклала все це Жені, він відповів, що вирішив взяти з весільних запасів лише малу частину, а решту залишити на щасливе майбутнє.

– Спробую вгадати: ти їх хочеш вкласти в іпотеку чи ремонт, так?! – стискаючи кулаки, поцікавилася я.

– Вірно мислиш! – не помічаючи моєї агресії, весело відповів Женя.

– Ага, а потім ти вирішиш, що нам ні до чого нормальна квартира в пристойному місці, і ми візьмемо якусь жахливу халупу в промзоні. І про ремонт ти подумаєш аналогічно. Навіщо гарний, якщо можна зробити дешевий чи взагалі обійтися без нього? Адже так?! – я вже не стримувала своїх емоцій.

Посмішка зійшла з обличчя Жені. Він намагався щось марудити на своє виправдання. Мовляв, треба жити за коштами. І ми більшу частину часу проводитимемо за межами тимчасового житла. То яка різниця, де жити?

-З тим самим успіхом можна ночувати десь під мостом! І до речі, міг би поцікавитись моєю думкою! – не соромлячись у виразах, випалила я.

Я за розумний підхід до витрат, але цей фортель із житлом був уже за межею! Я усвідомила, що Женя – жахливий жлоб, і добре жити ми не будемо ніколи, хоч би що він там обіцяв.

Під заклики Жені не скандалити на рівному місці, я викликала таксі і повернулася на вокзал. Одна. Вирішила, що життя Дюймовочки в кротовій норі з половиною зернятка на день – не для мене.

Після повернення я відразу подала на розлучення. Женя був приголомшений моїм вчинком і просив одуматися. Рідні, м’яко кажучи, теж дуже здивувалися. А мені все одно! Повторюся, я не проти вдумливого ставлення до фінансів, але проти жлобства.

Жаль, що я до весілля вічно плутала з іншим. Але добре, що я це