“Як ми могли збирати гроші, коли у матері кредит, краще б їй допомогли погасити…”

Я родом з невеликого села. В обласний центр поїхала вчитись після закінчення школи і вирішила, що буду жити тут.  Студенткою я завжди підробляла: розносила листівки, продавала косметику і т. д. При цьому я жила в гуртожитку, отримувала стипендію та відкладала гроші.

Закінчивши інститут, я практично одразу влаштувалась на роботу. Зняла маленьку кімнатку в однієї бабусі, працювала та відкладала гроші на власне житло.

На роботі я познайомилась зі своїм чоловіком.чоловіком. Ми рік зустрічались, а потім вирішили одружитись. Весілля  ми не влаштовували, просто розписались та посиділи в кафе.

Цілих три роки ми жили в досить великій родині. Його батьки, ми та його  брат з дружиною. Стільки людей в домі – це справжній гуртожиток. Скандали постійно, у кожного своя полку в холодильнику, свій пральний порошок. На кухні бруд, постійно стоять чашки, тарілки після сніданку не прибрані. Загалом, умови майже спартанські. Не живеш, а виживаєш.

Вранці чергу в ванну, яка суміжна з туалетом. Кожен стоїть зі своїм банним приладдям. До всього іншого додамо величезну собаку і практично завжди безробітних брата з дружиною, які цю саму собаку і завели. Не життя, а катастрофа.

В якийсь момент, вирішили, що пора з цим покінчити. Ми взяли в іпотеку у дуже жахливому стані, зате трикімнатну квартиру. Родичам говорити про це не стали, щоб зайвих питань уникнути. Та й гроші були незмінним атрибутом для сварок.

Закінчення ремонту чекали з нетерпінням. Він тривав цілих 8 місяців, оскільки здирались стіни та підлога, повністю мінялась вся проводка, вікна та двері. Роботи було значно більше, ніж якби брали сирець. Наші майстри зробили все максимально швидко та якісно.

Нарешті, дата переїзду була призначена. Зібравши речі, яких у нас була не так вже й багато, ми переїхали. У квартирі  не було ні меблів, ні техніки, облаштовані були тільки ванна з туалетом, а тому спали ми на підлозі, зате у власній квартирі.

І почався апокаліпсис! Дзвонили родичі чоловіка з ранку до ночі, не перестаючи. А що? А куди? А чому не сказали? «Не сказали, щоб питань було поменше» – відповідали ми.

«У вас що, гроші є? А чому не сказали? Нам ремонт треба зробити!» – прозвучало у відповідь.

Був, звісно, шок. Начебто, треба радіти, що діти житло купили. Причому в іпотеку. Знаючи брата з дружиною, новий ремонт в домі батьків, вбився б за рік. До того ж там залишився дорослий мужик, який може піти на роботу. А не сидіти у батька з матір’ю на шиї. Кожен, хто дзвонив повідомляв нам що:

1. Ми егоїсти, кинули батьків і поїхали (в сусідній район). Тобто мається на увазі, що ми зобов’язані всі жити під одним дахом, там же народжувати дітей? При тому, що брат з дружиною зовсім не в змозі за собою прибрати, вічний бруд, друзі, шум і гам до півночі з друзями. І хто тут егоїст? Суть  в тому, що самих батьків теж це дратувало. Але ж це їхній дім. Виселити молодшого сина з дружиною і їх собакою або змусити прибирати за собою – їх повне право.

2. Як ми могли збирати гроші, коли у матері кредит (на весілля молодшого сина), краще б їй допомогли погасити. Але ми-то тут причому? Чому я зобов’язана жити там далі та страждати? Ми змогли відкласти грошей, ми не робили пишного весілля та не їздили в Єгипет. Брат з дружиною – все прогулюють по кіно і магазинам. А батьки терплять. Кожен зробив свій вибір. Ми відмовляли мою свекруху від кредиту. Вона не послухала. Погашати її борг на весілля брата, все одно, що його весілля оплатити. А навіщо воно нам. Він дорослий мужик.

3. А чи можемо ми зайняти їм грошей? Серйозно??? Чомусь люди не розуміють, що зробивши перший внесок та ремонт, ти віддаєш усі свої накопичення. Повністю. А потім ще кожен місяць платиш 6 тисяч протягом 20 років.

4. А коли запросите в гості. Мені здається, що логічна відповідь, після перших трьох питань – ніколи.

Втомившись від нескінченних дзвінків, ми  в якийсь момент перестали брати слухавку. І відразу стало простіше! Ніхто не ломиться в кімнату, з черговим скандалом. Вся квартира у твоєму розпорядженні. Вільні ванна з туалетом. Немає брудного посуду.

Загалом, скажу вам чесно. Іпотека стала найкращою подією в нашому сімейному житті.