– Ти повинна допомогти купити квартиру для твоєї сестри. Ми тобі свого часу житло подарували. Їй тепер так само допомогти не зможемо, тому бери кредит і купуй їй хоча б однокімнатну

Любі зараз майже сорок років, а її молодшій сестрі Богдані  всього двадцять чотири. Теплих відносин між сестрами ніколи не було – можливо через велику різницю у віці (молодша народилася, коли старша вже закінчувала школу), можливо, з інших причин.

– Якщо чесно, я була шокована, коли зрозуміла, що батьки вирішили другу дитину народжувати! – згадує Люба. – Я страшенно соромилася, так незручно було з вагітною матір’ю по вулиці йти, в шістнадцять років-то. Мені здавалося, всі з неї сміялись і з мене заодно …

Марії Миколаївні, матері Люби й Богдани, було вже під сорок, коли народилася молодша дочка. В ті часи це здавалося пізно. Та й взагалі тоді, в дев’яності, народжували мало. Але батьків Люби матеріальний аспект не лякав: батько на самому початку перебудови зайнявся бізнесом і їхня сім’я жила дуже непогано. Купили трикімнатну квартиру, машину, кілька разів всією сім’єю з’їздили за кордон. А потім ось вирішили народити другу дитину.

– Мама мені пояснила – це щоб у тебе в майбутньому близька людина була, – згадує Люба. – Ми, каже, батьки, підемо, а ти не одна залишишся! .. Вивернула все так, що мало не для мене вона народжувати зібралася. Я їй тоді прямо сказала, що нікого мені не треба, ні зараз, ні в майбутньому! Посварилися, скандал був  грандіозний …

Ну, потім все вляглося якось. Народилася Богдана і мама повністю присвятила себе їй … Богдана росла хворобливою і слабкою, тому Марія Миколаївна пішла з роботи, щоб сидіти з донькою.

Люба дійсно  відійшла на другий план. Якось сама по собі вона закінчила школу, вступила до ВНЗ, отримала диплом. Правда, на випускний батьки урочисто вручили їй ключі від новенької двокімнатної квартири. Подружки були шокованими й дуже заздрили. Більшість з них власне житло купили зовсім недавно, ближче до сорока і далося це їм ох як непросто. …

Люба із задоволенням з’їхала від батьків у свою квартиру, згодом вийшла заміж, народила сина, живуть зараз сім’єю все за тією ж адресою. Не бідують, раз на рік намагаються вибиратися на море, машину недавно нову купили. Є деякі накопичення на чорний день.

У батьків Люби, якщо чесно, справи не дуже. Кілька років батько старанно реанімував банкрутуючий бізнес, продали під цю справу отриману в спадок квартиру і не досягли успіху. Бізнес загнувся остаточно. Грошей ледь вистачило на те, щоб якось виростити та довчитися в ВНЗ Богдану.

Зараз батькам добре за шістдесят, вони живуть на дві пенсії у квартирі, купленій в хороші часи, разом з молодшою ​​дочкою. Богдана виросла примхливою та розпещеною, жити з нею нелегко, а відселити її нікуди. Батьки не придумали нічого кращого, ніж звернутися за допомогою до Люби.

– Хоча б однокімнатну твоїй сестрі треба купити! – заявили вони. – Підключайся. У тебе в її віці вже була своя квартира. Ти не поневірялася по чужих кутках, не платила іпотеку. І особисте життя змогла влаштувати, і дитину спокійно народити. Тепер ти стоїш на ногах і треба дати шанс твоїй сестрі!

– Так з якого дива-то? – злиться Люба. – Народили собі іграшку на старість, забезпечити не змогли, а я-то тепер до чого? Я Богдану не родила, взагалі була проти її появи. Зрештою, у мене своя дитина є! Мені треба йому допомогти …

Як вважаєте, мають батьки моральне право просити старшу дочку про допомогу для молодшої в такій ситуації?  Або нікому вона нічим не зобов’язана, треба слати батьків лісом з такими проханнями?