Сліпа вірність, яка не знає меж. Вона вкотре відчула радість, що колись врятувала його життя

Був вечір п’ятниці. Світлана з мамою приїхали на дачу, коли на вулиці вже почало темніти. На них уже давно чекали.

Бабуся накривала стіл на терасі, пес Денні радісно штовхався біля воріт.

– Ну ось, ми з тобою хліб забули купити, – засмутилася мама, дістаючи з машини сумки з продуктами.

– Я в місцевий магазинчик збігаю, – з готовністю сказала Світлана. – Десять хвилин туди й назад.

Дівчині пощастило, магазин ще працював. Вона взяла буханець і поспішила назад.

У ста метрах від будинку дорогу їй перегородили два не надто тверезі хлопці.

– О, привіт, красуне! Ходімо з нами на річку прогуляємося. Посидимо, вип’ємо, поговоримо …

Світлана мовчки спробувала їх обійти, але безрезультатно.

– Відчепіться, я кричати буду!

– Так кричи, скільки влізе, ніхто тебе не почує, – зареготали хлопці.

Один з них схопив дівчину за лікоть і потягнув у провулок, який веде до річки.

– Мамо! Денні! – з усієї сили закричала Світлана і вчепилася за паркан.

Хлопці схопили її вже вдвох. Світлана щосили пручалася.

Раптово в цьому звалищі з’явився хтось четвертий. Хлопці від несподіванки різко відсахнулися убік. І застигли на місці від жаху.

Перед ними, затуляючи собою дівчину, стояв здоровенний страшний собака. Паща оскалом, шерсть дибки, моторошний погляд блакитних очей спрямований кудись між ними…

Виставивши перед собою руки, хлопці позадкували назад.

– Все, все, ми йдемо, – заїкаючись, пробурмотів один з них.

Коли прийшла схвильована мама, їх уже й слід прохолов.

-Доню, що вони тобі зробили?

– Нічого. Мене Денні врятував, – сказала Світлана, обіймаючи собаку.

І розревілася. Точно так само, як тоді,  сім років тому …

… Того дня вони прийшли до ветеринара зі своєю старою собачою на щеплення. Ветеринар саме приймав жінку з маленьким цуценям добермана.

– Не розумію, що з ним, – стурбовано говорила вона. – Якесь дивне цуценя.

Ветеринар оглянув пацієнта і з жалем подивився на господиню.

– Він сліпий. Сліпий від народження.

– Вилікувати можна?

Ветеринар розвів руками. Жінка ненадовго задумалася, а потім зітхнувши вимовила:

– Тоді приспіть його. Навіщо всім мучитися? Скільки це коштує?

Ветеринар назвав суму. Жінка залишила гроші та швидко пішла. Цуценя незграбно повзало по підлозі, поки не уткнулося в  ногу Світлани й сіло поряд.

Світлана розревілася. Вона розуміла, що значить «приспати». У мами теж сльози на очі навернулися.

– Не треба присипляти цуценя, – рішуче сказала вона. – Ми його собі забираємо …

Так почалася історія Денні. Спочатку собака жив зі Світланою, яка турбувалась про нього, а цього року  в селі почастішали крадіжки й Денні, на період дачного сезону, живе з бабусею на дачі. Попри фізичний недолік, він прекрасно орієнтується і в домі, і на ділянці, а ще знає дорогу в магазин і на річку.

І його господині жодного разу не пошкодували, що колись врятували маленьке сліпе цуценя.