Чому одним чоловікам вистачає місяця, щоб наважитися на весілля, а інші по 10 років не наважуються на серйозний крок?!

Із Кирилом ми познайомилися на третьому курсі інституту. Я була видною дівчиною – біля мене крутилося багато хлопців.

Вибір був більш ніж достатній, але чомусь я зупинилася саме на ньому, досі не можу дати логічного пояснення своєму вчинку.

Думаю, що Кирило підкорив моє серце і затуманив розум. Інших пояснень немає, чому я його терпіла десять із половиною років. Він – харизматичний і вміє грати на почуттях інших.

Перед самим випускним я дізналася, що чекаю на дитину. Молодий чоловік спочатку прийняв новину в багнети. Аргументи були ніби обґрунтовані – у нас не було стабільного доходу, своєї квартири, самі ще діти.

Проте я не поділяла його страхів. Я поставила його перед фактом – я народжуватиму. Якщо хочеш – залишайся з нами, ні – я впораюся сама.

Кирило спочатку вибрав перший варіант – він покинув мене вагітну і навіть розпочав нові стосунки. Моя мама мене втішала, казала, що краще виховувати одній, ніж із таким “татом”. Але я його щиро любила і вірила, що колись Кирило одумається і повернеться до нас із сином.

Коли мама хлопця дізналася, що скоро стане бабусею, вона почала активно зі мною контактувати. До цього ми практично не спілкувалися. Вона допомагала мені у всьому і підтримувала як тільки могла. Навіть ліжечко з коляскою купила за свої гроші, хоча працювала простим перукарем!

Сина вона сварила за його слабкість, намагалася навчити, повернути до мене. Я просила її не втручатися у наші стосунки та пояснювала, що сама підніму на ноги сина. Мені не потрібна його жалість.

Але Євгенія Олександрівна – жінка старого загартування. Вона запевняла, що дитина повинна виховуватись у повній сімʼї, і наші амбіції ми повинні сховати кудись подалі.

Сталося так, як хотіла мати Кирила. Він забрав нас із сином із пологового будинку і з того часу ми жили разом.

Я продовжувала його любити і думала, що мої почуття взаємні. Кирило обдаровував мене увагою, турботою та дарував квіти на кожне свято. Моєму щастю не було межі – навіть побутові чвари обходили нас стороною. Єдине, мене бентежило те, що ми жили “у гріху”. Кирило не поспішав мені робити пропозицію, казав, що штамп у паспорті нічого не означає.

Розмови з Євгенією Олександрівною теж не дали позитивних результатів. Він ні в яку не хотів пов’язувати себе шлюбом, вважаючи, що весілля лише принесе нещастя в нашу сім’ю.

Я майже змирилася з долею бути вічно у ролі коханки. Навколо мене багато подруг, колег по роботі та просто знайомих уже давно повиходили заміж. Деякі навіть двічі.

Мене саму мама виховувала так, що дівчина має одягнути білу сукню раз у житті. Я мріяла про весілля та не розуміла, чому мій цивільний чоловік проти офіційних стосунків.

Колега Кирила та його колишній найкращий друг розплющив мені очі. Він пояснив, у чому суть небажання Кирила одружитися.

Він – волелюбний чоловік і не хотів належати одній жінці. Весь відділ і навіть деякі замовниці побували в ліжку мого “благовірного”. Поки немає штампу в паспорті – немає дружини.

Немає жінки, перед якою він відповідає. Так було влаштовано у голові Кирила. Звичайно, після такої новини я його покинула.

Півроку мені знадобилося, щоб оговтатися від цих стосунків. У супермаркеті я познайомилася з Олексієм. Він відразу здивував мене своїми чуйністю та відвертістю.

За місяць стосунків він встиг розповів свою біографію, познайомитися з моєю мамою (це його була ініціатива), порозумітися з моїм сином.

Минулого тижня він зробив мені офіційну пропозицію. Він вважає, що біла сукня мені дуже підійде!

Коли я поцікавилася в Олексія, чому він так швидко зробив мені пропозицію, адже він знає мене трохи більше місяця. Він іронічно відповів:

“Ти хотіла чечекати ще 10 років?”

Зараз я вибираю найкрасивішу весільну сукню і готуюся стати найщасливішою законною дружиною!