Коханка Ігора вирішила поговорити з його дружиною, щоб вона відпустила свого чоловіка, але переплутала квартири

«На мою думку, він щось приховує, — подумала Іра. — Виходить, що його дружина — це не людина, а якийсь монстр. Зроблю ось що. Завтра він працює у нічну зміну. З дому піде годині о десятій вечора. А за півгодини після його відходу, я прийду до нього додому і поговорю з його дружиною».

За півгодини до цього.

— Я не хочу жити у брехні, — спокійно сказала Іра. – Це не правильно. І твоя дружина має знати правду. Так буде найкраще для всіх.

— Що ти таке кажеш, Іра! – кричав Ігор. – Правду?! Сама розумієш?! Розповісти все дружині?! Як тобі тільки на думку таке спало?! Ти навіть не уявляєш, що з цього всього може вийти!

— А що може вийти? — спокійно спитала Іра. — Вона вкаже тобі на двері, ти збереш свої речі і… На цьому все закінчиться.

– Закінчиться?! – закричав Ігор. – Ти в цьому впевнена? Ха-ха! Ти зовсім не знаєш мою Надію, якщо так думаєш.

– Так, – зізналася Іра, – я не знаю твою дружину. Але я не розумію, чого ти так боїшся?

Іра на крики свого коханого не звертала жодної уваги. Вона спокійно продовжувала дивитися в стелю і навіть щось тихо наспівувала собі під ніс.

— Ти даремно так розхвилювався, коханий, — розважливо сказала вона. — Якщо, як ти сам кажеш, твоя дружина — горда, самолюбна жінка із підвищеним почуттям власної гідності, то її вчинки легко можна передбачити. Вона не зазнає зради. І коли ти зізнаєшся їй в обмані, вона одразу вкаже тобі на двері.

Іра обернулася на бік і подивилася на Ігора.

– Що? – не зрозумів Ігор.

– Ти збираєш свої речі і переїжджаєш до мене.

Ігор замислився. Іра повернулася на спину і знову дивилася в стелю.

– Ну? – сказала вона. — Ти, як і раніше, боїшся?

— А якщо вона мене вдарить чимось, — відповів Ігор. — У неї ще той характер. Схопить перше, що трапилося під руку і… І переїду я не до тебе, а зовсім в інше місце. Звідки не вертаються.

— А ти розмовляй із нею в такому місці, де не буде нічого небезпечного для твого здоров’я. У спальні, наприклад, – Іра підняла голову вище і озирнулася. — У моїй спальні немає нічого небезпечного.

— І не вмовляй! – рішуче відповів Ігор. – Ні, ні і ще раз ні. Ти її не знаєш. Якщо під рукою нічого не виявиться, ще гірше буде.

— Ну, хочеш, я з твоєю Надією сама поговорю, — запропонувала Іра. — Я для неї людина стороння. Мене вона не чіпатиме.

– Ні в якому разі! – закричав Ігор. — Ти навіть не уявляєш, на який ризик наражаєш себе. Моя дружина – страшна жінка. І ти помиляєшся, якщо думаєш, що тебе вона пощадить. Невже ти думаєш, що я не пішов би від неї, якби це легко було зробити? Повір. Все, що нам залишається, це тільки змиритися. І нехай тебе втішає, що я її не люблю, а люблю лише тебе.

Ось тоді Іраа й замислилась.

«На мою думку, він щось приховує, — думала вона.

Іра розмірковувала, продовжуючи дивитись у стелю. Вона вирішила поговорити з дружиною Ігора.

«Так, – думала вона, – саме так і зроблю. Постану перед його дружиною такою собі… небайдужою громадянкою! Яка не може спокійно жити, коли бачить поряд обман. Таким чином, я зможу легко втертися в довіру до його дружини і допомогти їм розлучитися. Геніально! Так і зроблю. Ігор мені ще спасибі скаже».

Іра зателефонувала до квартири. Вона була спокійна і впевнена у собі.

– Вам кого? — злякано спитала жінка, що відчинила двері.

– Ви – Надя?

– Так.

– Дружина Ігора?

– Так.

— Тоді я до вас. Мені потрібно поговорити з вами про вашого чоловіка.

— А зараз його немає. Він на роботі затримується, як завжди.

– Я знаю. Тому і прийшла. Мені потрібно повідомити щось дуже важливе. Для Вашої ж, Надю, користі.

– Проходьте, – байдуже дозволила Надя.

Іра ніколи не була в Ігора вдома. Їхні зустрічі завжди відбувалися в її квартирі. І тому зараз Іра із захопленням оглядалася довкола.

«Шикарна квартира, – думала вона. — Шкода, звичайно, що йому від цієї квартири нічого не попаде».

Вони пройшли на кухню та сіли за стіл.

– Слухаю вас, – сказала Надя. — Вибачте, одразу не спитала. Вас як звати?

– Ірина.

– Слухаю Вас, Ірина.

— Справа в тому, Надю, що ваш чоловік вас обманює, — сказала Іра. — Він має іншу жінку. Вони зустрічаються вже понад рік. Вам краще з ним якнайшвидше розлучитися. Ви молода, розумна, красива. У вас все життя попереду. Ви ще зустрінете своє щастя. Навіщо Вам це брехливе чудовисько?

– Розлучитися? — розгублено перепитала Надя.

— Так, так, — відповіла Іра. – Відпустити його. Тому що він має іншу.

Надя встала з-за столу і взяла в руки велику сковороду на плиті. Ірі стало страшно. У цей момент вона згадала слова Ігора і… пошкодувала про свою шалену витівку.

— Ви хотіли сказати інших, — тихо уточнила Надя, поклавши сковорідку в раковину.

– Інших? – Не зрозуміла Іра.

— Ну, так, — голос Наді був тихий і спокійний. – Інших. А чому Вас так це дивує?

Іра не знала, що на це відповісти, і мовчки знизала плечима.

— Все, що ви розповіли мені про мого чоловіка, Іра. Я й сама знаю. Він уже давно почав обманювати мене. Чи не відразу після весілля.

«А ось це сюрприз, – подумала Іра. – Ну, Ігор! Дружина, каже, має чудовисько».

— Але чому тоді ви все це терпите? Чому не виженете його?

– Вигнати? — Надя посміхнулася. — Із його власної квартири?

– В якому сенсі? — Іра раптом відчула себе не дуже добре та попросила води.

Попивши води, вона продовжила.

– Я правильно зрозуміла? – запитала Іра. – Це його квартира?

– Його.

— А ви та ваші діти зареєстровані у цій квартирі?

– Ні. Це ж не його діти.

— Як це «не його діти»?

– Ну так. Ми одружилися, коли я мала уже двох дітей. Вони зареєстровані на квартирі свого рідного батька. А я взагалі в іншому місті. Розумієте?

– Нічого не розумію. А чому тоді він від вас не піде? У тому сенсі, що… Чому не вижене вас, якщо й діти не його, і… він вас не любить.

— А назло мені, мабуть! – відповіла Надя. — Мститься таким чином за те, що колись зі мною одружився. Він дуже жорстока людина.

— А самі чому від нього не підете?

— Я б сама давно пішла від нього, — сказала Надя. — Але річ у тому, що мені з дітьми нема куди йти. Я, звісно, ​​могла б повернутися до себе додому. Але це треба їхати до іншого міста. Двісті кілометрів звідси. А у мене навіть грошей нема на квиток. Адже я ніде не працюю. Живу за гроші Ігора. Він видає мені щодня на продукти і все. А мої документи ховає у закритому ящику стола.

— Я допоможу вам, Надя, — сказала Іра.

У її голові дозрів план.

«Виходить, що весь цей час він обманював не лише свою дружину, а й мене, – думала Іра. – Квартира – його. І дружина готова хоч зараз із радістю піти від нього. Але він тримає її та дітей у страху, не дає грошей та ховає документи».

— У якому столі, Надю, це чудовисько ховає ваші документи? – запитала Іра.

— Що ви задумали? — злякано відповіла Надя. — У мене все одно немає грошей, щоби поїхати. А я маю ще двох дітей.

— Ходімо.

Надя провела Іру через усю квартиру до кабінета чоловіка.

— Тут, — вона вказала на верхню скриньку столу.

— Інструменти в хаті є?

– У коморі.

— Показуйте! – рішуче вимагала Іра.

Вже за десять хвилин верхню шухляду столу було зламано.

– Забирайте документи. Гроші я вам дам. Десять тисяч. Досить?

— Стане, але…

— Жодних «але». Заробите, повернете. Збирайтеся. Я на машині. І довезу до аеропорту.

За три години Надя з дітьми була вже в автовокзалі.

Іра, задоволена собою, повернулася додому і одразу лягла спати. А вранці зателефонувала Ігору.

— Ти мене обманював, але я на тебе не гніваюсь, — сказала вона.

— Не розумію, про що ти, — відповів Ігор.

— Я про твою дружину, — сказала Іра. — Учора ввечері я розмовляла з нею.

— Ти розмовляла з Надею? — злякано спитав Ігор.

— Вона виявилася не такою небезпечною, як ти розповідав, — відповіла Іра. — А чому ти не казав мені, що не є батьком її дітей?

– Чому не є?

— До речі, а тебе не здивувала їхня відсутність у квартирі?

— Чия відсутність? — дивувався Ігор.

— Та гаразд. Начебто не розумієш, про що я. Твоя дружина пішла від тебе сьогодні вночі. Разом із дітьми. А як ти думаєш, Ігор, звідки це мені відомо?

— Вибач, Ірочка, — пошепки відповів Ігор, — але я зовсім не розумію, про що ти говориш. Почекай… Здається, дружина сюди йде.

Іра отетеріла.

— Ти з ким тут розмовляєш, чудовисько? – почула Іра грізний жіночий голос. — Знову за старе взявся? Знову бабам своїм дзвониш?

«За якесь старе? — дивувалася Іра. — Яким ще бабам?

– Ану, дай сюди швиденько свій телефон, нелюд!

Іра швидко вимкнула телефон.

«Паскудство, — подумала вона. — Підступна, брехлива… ну гаразд. Я тобі покажу, як…»

Вже за годину Іра дзвонила до квартири Ігора. Двері відчинив незнайомий чоловік.

– Тобі чого? — грізно спитав він. – Ти хто?

— Я… А… Ігора Вікторовича можна?

— Це навпроти, — відповів Ігор і зачинив двері.

В цей час відчинилися двері навпроти, і з них вийшла жінка. Іра одразу зрозуміла, що саме з нею вона збиралася вчора розмовляти.

«На дверях немає номерів квартир, — миттєво зрозуміла Іра, — і я вчора зателефонувала не в ті двері. Це треба, щоб імена сусідів збігалися. І втішає мене зараз лише одне: я допомогла нещасній Наді втекти від чоловіка».

Обидві жінки пішли до ліфта.

– Ви від Ігора? — запитала Надія, коли натиснула кнопку першого поверху і двері ліфта зачинилися.

– Так, – швидко відповіла Іра.

— У нього щось трапилося?

– Чому ви так думаєте?

— Чула, як він кричав і лаявся.

— Від нього сьогодні дружина пішла. Разом із дітьми.

– Надька? – здивувалася Надія. — Пішла від чоловіка? Ну нарешті то. Я їй давно це радила. А вона боялася. Але, мабуть, що вже більше не було сил терпіти його знущання.

— Не інакше, як допоміг їй хтось, — сказала Іра.

— Так, так, — погодилася Надія. – Напевно так. Адже світ він… не без добрих людей.

Іра зрозуміла, що вже не хоче з нею ні про що розмовляти.

«А з Ігорем краще розлучитися, — подумала вона. – Поки не пізно”.

Двері ліфта відчинилися. Жінки вийшли з під’їзду та пішли в різні боки.