Чоловік вирішив на всі зауваження матері відповідати дзеркально. Мама тепер потроху «перевиховується»

Знаєте, є такі неприємні люди, які люблять лізти до всіх зі своєю, нікому не потрібною, правдою? Думаю, кожен хоч раз у своєму житті зустрічав таку людину.

Зазвичай, коли доводиться спілкуватися з таким екземпляром, намагаєшся звести таке спілкування до мінімуму. Якщо це колега, тут, звичайно, важче. Адже кожен день доводиться бачитися. Але можна спілкуватися лише виключно на робочі теми.

А тепер уявіть, що це ваша мати? Це ж повний жах! І куди ти від неї дінешся? Вона ж усюди тебе знайде. Вона все про тебе знає. Знає де ти живеш і де працюєш.

Це ще добре, що мені пощастило вдало вийти заміж. Чоловік у мене просто подарунок долі. Я навіть не особливо й помічала, що живу у вічних маминих приниженнях і причіпках, поки він не став у мене цікавитися – скільки ще я збираюся це терпіти.

Улюблена фраза моєї мами – це «хто тобі ще правду скаже, окрім мене». А далі може йти що завгодно. «У тебе твої жирні боки звисають, а в цій сукні особливо видно», «на підборах ти ходити не вмієш, не носи, їх якщо не можеш», «плечs у тебе як у плавчині, не носи топи на лямках», «не нафарбованій тобі краще з дому не виходити взагалі».

І це все при тому, що вага в мене вище шістдесяти кілограмів ніколи за життя не піднімалася. А постава абсолютно звичайна, без видимих ​​вад.

На хрестинах нашої дочки, вона голосно поцікавилася в мене, навіщо ми покликали в хрещені Настю, адже вона ще борг нам не повернула. Тобто людина не надійна.

Мого чоловіка вона не соромиться називати «безруким», коли щось не виходить досить спритно і з першого разу. Другі спроби зазвичай не зараховуються, адже мама не забуде цього промаху вже ніколи.

Мама взагалі вважає себе найрозумнішою. Вона розуміється на всіх темах. Вона і модний експерт та шеф-кухар. І ще багато хто.

Наскільки я пам’ятаю, вона все моє дитинство гнобила мене за мій безглуздий вигляд. І це на мені мішком сидить, а це взагалі обтягує так, що я схожа на гусеницю або ще гірше на ковбасу в сітці. Найцікавіше, що всі ці речі вона мені купувала сама.

Я так звикла за своє життя до такої поведінки мами, що сенсу з цим якось боротися не бачила зовсім. Але це було рівно доти, доки у нас не народилася дочка. Ось тут мені стало просто неймовірно прикро.

Коли мама вперше взяла внучку на руки, вона її так прискіпливо розглядала, ніби то диня на базарі. Явно намагаються щось неякісне втюхати, але ти поки що не розумієш, що саме не так.

– Очі в неї якісь вузенькі. А ніс взагалі не зрозумій що! У нас таких носів ніхто не мав. Мабуть, це зятьок знову напортачив. А волосся, волосся! Вона ж дівчинка. Куди їй стільки волосся? Потім по всьому тілу почне лізти, на одних епіляціях тільки розориться!

Приблизно такими словами «раділа» мати. Я ж почала розуміти, що за дочку треба якось заступатися. Гаразд, зараз вона маленька і не розуміє, а як підросте?

Багато разів ми на цю тему розмовляли із чоловіком. Він казав мені, що не збирається ростити доньку з такими комплексами. Щоб рідна бабуся все життя втовкмачувала їй, що в неї є виключно одні недоліки.

Але щоразу, коли мама починала говорити свої підколи, я, як і в дитинстві, з собою нічого вдіяти не могла. Мене ніби паралізує, і я мовчу. Чоловік на це дивився-дивився і вирішив брати ситуацію в свої руки.

Нашій доньці вже шість років. Нині наше спілкування з мамою виглядає так. Відпочиваємо разом на пляжі. Дочка захотіла собі капелюшка. Ми пішли з нею обирати. Донька вибрала сама, і ми купили саме те, що вона хотіла.

Мама, побачивши онуку в новому капелюшку:

– Який огидний капелюх! Який жах! Як ви могли дозволити їй це купити?

Дочка від розладу зриває з себе обновку та кидає на пісок. На очах навертаються сльози. Мама, бачачи таку реакцію і мій докірливий погляд, додає:

– Ну, це ж, правда! Чому я мушу їй брехати!

І тут вступає чоловік. Він підбирає капелюшок, обтрушує його і простягає дочці:

– Бабуся просто нічого не розуміє в капелюшках. Ти ж бачила, як вона сама ходить.

І підморгує при цьому доньці. Та щаслива, натягує новий капелюх і біжить грати у піску.

Мама при цьому вся червоніє та хапає ротом повітря, не знаючи, що їй відповісти. І так на все!

«Вона у вас багато їсть, он як поправилась» – «так це, напевно, вона у вас пішла! А у вас добра сотня кіло!». “Чого вона цілий день біля телевізора сидить за своїми мультиками?” – «тренується, щоб потім, як бабуся, цілий день на пенсії серіали свої дивитися». «Плаття якогось кольору кислотного! Дивитись аж неприємно» – «давно вам сказати хотів, що цей ваш костюм дуже вас старить, але все випадку підходящого якось не було».

Навіть уявити не могла, що це так приємно, коли за тебе і твою дитину просто хтось може ось так заступитися. А мама за останні роки стала за язиком більше стежити. Ця її «правда» виривається дедалі рідше. Але все одно іноді проскакує.