Вийшла заміж за самого суворого чоловіка, якого тільки знаю. З першого дня подружнього життя він вирішив показати характер. Але і я не ликом шита

Орест вирішив одружитися, коли йому було сорок. Відчув, що став менше подобатися жінкам, і злякався, що взагалі ніколи не одружиться. Подумав, що пройде ще років зо п’ять, і на нього взагалі вже серйозно ніхто не подивиться. І тоді доведеться одружитися з будь-якою, яка погодиться. А цього Оресту не хотілося. Йому хотілося одружитися з тією, яка сподобається.

— Мабуть, — думав Орест, дивлячись на себе в дзеркало, — року все-таки беруть своє, — старію. Раніше я набагато був кращим. Тепер уже не те. І волосся на голові рідше стало. А живіт, навпаки, з кожним роком дедалі більше. Ех, життя моє…

Він висунув язик. Відтягнув повіки очей. Засмутився побаченим і похитав головою.

– Ні. Не те. Ще зовсім недавно… А зараз. Сумне видовище.

Друзі Ореста, звісно, ​​помітили, що він став сумним якимсь. Ходить сам не свій. Дивиться похмуро. Не впізнати людину. Поцікавились у нього, в чому річ. Орест їм розповів про свою проблему.

— Чого переживаєш, дивна людина, — заспокоювали Ореста друзі. — Сорок років для чоловіка це взагалі не вік. Подумаєш, живіт росте. Подумаєш, волосся рідше стало. До всього, ти ще й багата людина.

— Що означає, до всього? – Не розумів Орест.

— Ну це означає, що ти видний у всіх сенсах чоловік, — відповіли друзі, — про якого мріє багато жінок.

— Це раніше я був таким, про якого всі мріють, — гнівався Орест. – А тепер все. Мабуть видихся. І ніхто про мене не мріє.

– Мріють! – в один голос підтримували Ореста друзі. — І зовсім ти не видихся. Нам збоку краще видно. Ти просто дуже вимогливий до себе. Звідси й усі твої переживання.

— Який там вимогливий, — казав Орест. — Можна подумати, я не бачу, як на мене тепер дивляться жінки.

— Як же вони дивляться на тебе? – Не розуміли друзі.

— Як, як, — передражнив Орест. — Насміхаючись, ось як. Іронічно.

— Повір нам. Дуже навіть серйозно на тебе дивляться жінки. Якби було інакше, ми б тобі обов’язково сказали.

Але слова друзів не втішали Ореста.

— За мене й раніше, коли я був молодий і сповнений сил, не кожна вийшла б, — казав Орест. – А тепер і поготів.

— Та за тебе вийде люба, — кричали друзі. — Будь-яка буде рада стати твоєю дружиною. Орест, ти що… нам не віриш?

— Та мені не потрібна будь-яка, як ви не розумієте, — пояснював Орест. — Хочеться ж не просто одружитися, а щоб вона і гарна була, і молода, і розумна, і залишатися самим собою.

— Ну, так і залишайся. Хто ж тобі заважає, — дивувалися друзі.

— А-а, хто? – відповів Орест. — Я сам собі заважаю.

– Чому ж? – Не розуміли друзі.

— Тим, що я дуже суворий та жорсткий.

– У якому сенсі жорсткий? – Не розуміли друзі.

— Ну, у тому сенсі, що в мене не побавишся, — відповів Орест.

— Знайшов, що переживати, — посміхнулися друзі. — У цьому значенні ми всі і суворі, і жорсткі. Тут головне що? Правильну дружину собі знайти. Ну, яка терпітиме всі твої витівки.

Друзі навчили Ореста, як слід шукати дружину, яка терпітиме все. І завдяки порадам друзів Орест уже за місяць знайшов її. А вже за три місяці було весілля.

— Пояснюю один раз, — говорив Орест своїй дружині Інні вже наступного дня після весілля. — Я привів тебе до своєї квартири. Це велика квартира та велика честь для тебе. Відносись до цього належним чином.

– Це як? – щиро здивувалася Інна

— Хм, — посміхнувся Орест, зворушений наївністю своєї молодої дружини. — Я хочу, щоб ти все своє життя усвідомлювала це. Щоб ти не тільки з розумінням ставилася до того щастя, яке тобі привалило, але знала, що це щастя можна будь-коли втратити. Ти хоч і гарна, і розумна, і таке інше, але зі мною не побавишся.

Я дуже строга людина. І тобі доведеться з цим миритися все твоє життя. Бачиш ці рушники? Так ось, зроби так, щоб вони, по-перше, були завжди чисті та сухі. Зрозуміла? А по-друге, завжди висіли на своїх місцях і висіли акуратно. Акуратність — це те, за що я найбільше хочу бачити. Сподіваюся, ти мене зрозуміла.

Інна мовчки кивнула головою.

— Рухаємось далі, — сказав Орест, проходячи на кухню. – Це кухня. Зараз я тебе навчу, як і що має бути. Як бачиш, тут дуже багато різних меблів та техніки.

Протягом години Орест водив Інну своєю величезною квартирою, показуючи, що є у квартирі, і пояснюючи їй, як і що у квартирі має бути і як тут все влаштовано.

– Все зрозуміла? – Запитав Орест.

– Все, коханий, – відповіла Інна і посміхнулася. — Ти о скільки будеш сьогодні вдома?

– А яка тобі різниця? – Запитав Орест. — Навіщо тобі знати, коли я буду вдома?

— Щоб знати, о котрій годині вечерю тобі готувати, — сказала Інна.

– А ти – кумедна, – сказав Орест. — Але на перший раз я прощаю тебе. Що стосується вечері, то вона у тебе повинна бути завжди готовою до мого приходу. А ось коли я прийду – це для тебе назавжди залишиться таємницею. І ось ще. Я щодо їжі дуже вибаглива людина. І якщо мені, не дай Боже, звичайно, не сподобається їжа, яку ти приготуєш, я викину все це у відро для сміття. Зрозуміла?

– Зрозуміла, коханий, – відповіла Інна і посміхнулася.

– І дивись у мене, – суворо сказав Орест. — Якщо не так буде, не ображайся. Покараю.

Сказавши це, Орест постарався надати своєму погляду якнайбільше суворості.

– Я тебе зрозуміла, коханий, – сказала Інна. — Усе буде добре. Ти тільки не хвилюйся. Бережи своє здоров’я. У нас попереду довге та щасливе життя.

Сказавши це, Інна знову посміхнулася своєю чарівною усмішкою.

Вже сидячи в машині, Орест згадав цю усмішку дружини, і йому стало якось не по собі. Якось тривожно стало Оресту. Але тривога тривала недовго. Він відігнав від себе погані думки тим, що почав думати про те, як йому пощастило з його дружиною. Він почав згадувати, як довго шукав її, яка вона гарна, як мило посміхається і взагалі…

Те, що Орест – зла і груба людина – це було багатьом жінкам відомо. І обізнані жінки повідомляли про це тим жінкам, яким це було невідомо. Він довго не міг знайти собі ту, яка стане його дружиною.

Але ось у колі друзів та знайомих Ореста з’явилася Інна. Вона приїхала з іншого міста та шукала собі чоловіка. Дуже красива жінка. Орест одразу помітив її та познайомився. Вони сподобалися один одному з першого погляду.

Зрозуміло, Інну попередили інші жінки про те, хто такий Орест, і що від нього можна очікувати.

— Не радимо ми тобі, дівчинко, зв’язуватися з ним, — застерігали Інну знаючі жінки. — Хлібнеш ти з ним горя. І навіть багатство його тобі не на радість буде.

— Ну, це ми ще побачимо, — сказала Іннна.

— Ти — молода, вродлива, розумна, — переживали знаючі жінки, — тобі й тридцяти ще немає. Та на який він тобі здався? Шукай собі іншого. Доброго та лагідного.

— Добрими та лагідними не народжуються, — суворо відповіла Інна. — Ними стають . Під жорстким контролем дружини. Та й як його знайдеш доброго та ласкавого? Багатий чоловік – це ясно і зрозуміло. А ось добрий і лагідний – це загадка.

Він запросто може прикинутися добрим і лагідним. А як стане чоловіком, перетвориться на повну протилежність. А цей принаймні не прикидається. Вже добре. І при цьому багатий.

— Ну, дивись, — зітхали знаючі жінки. – Ми тебе попередили.

І ось Орест вперше повертався з роботи додому вже одруженою людиною. Було восьма вечоав.

– Подивимося, – думав Орест, – як вона впорається з роллю дружини свого першого дня. Цікаво, що вона приготувала на вечерю? Напевно, хвилюється зараз. Переживає. Переймається тим, чи сподобається мені чи ні те, що вона приготувала. Але обов’язково скажу, що мені не сподобалося. Я навіть їсти не збираюся. Понюхаю і відсуну гидливо тарілку.

Спеціально заїхав до ресторану і там повечеряв. Тиждень не їстиму те, що вона приготувала. Інакше її не виховаєш. Ось якщо тиждень витримає, значить, і все життя буде терпіти мої витівки.

Орест увійшов до квартири. Тиша.

– Хто є вдома? – Закричав Орест. – Я прийшов.

Інна вийшла із вітальні.

– А-а, – байдуже сказала вона, – це ти. А я задрімала. Дивилася телик і заснула.

– Вечеря готова?

– Вечеря? — перепитала Інна і насупилась, ніби щось згадуючи. – Ах так! Вечеря. Зголоднів? Ходімо. Побачимо, що там є.

Вона пішла на кухню. Орест пішов слідом за нею.

– Сідай за стіл, – суворо сказала Інна, показуючи на стілець.

Орест сів. Інна поставила перед ним супову тарілку, наповнену доверху гречаною кашею.

– Їж, – сказала Інна. — Відразу попереджаю, що каша холодна. Я розумію, що тобі це здається чимось ненормальним. Але моя тобі порада: краще тобі зараз це з’їсти. Тому що, якщо ти цього не зробиш, нарікай на себе. Покараю. Запитаєш як? Дуже просто. Я просто зараз піду з дому. Назавжди. І більше ти мене ніколи не побачиш. Втім, ні. Побачиш. З кимось іншим. Але я вже не буду твоєю дружиною.

Забула сказати, що кашу не солила. А ще я знаю, що ти був у ресторані та плотно повечеряв. Тим гірше тобі, коханий. Тому що тепер тобі доведеться з’їсти всю цю кашу на ситий шлунок. Уявляю, як це несмачно.

Орест здивовано дивився на дружину.

— Чому я така строга з тобою, питаєш? Чому груба з тобою? Тільки тому, що ти не сказав, коли повернешся і що хочеш на вечерю. І так буде завжди. Як тільки ти не даси відповідь на якесь моє запитання, так одразу я робитиму з цього якісь свої висновки. А які це будуть висновки? — Інна знизала плечима. — Одному Богові відомо.

Тому зараз ти їстимеш холодну, несолону гречану кашу. Брр. Ще раз нагадую, якщо ти забув. Не з’їси всю цю кашу, я піду. Зрозумів? Я тебе не кваплю. Можеш їсти скільки завгодно.

Орест з’їв за двадцять хвилин. І не зіпсував собі настрій. Навпаки. Йому стало дуже весело від цього. Він зрозумів, що Інна саме та жінка, яка йому потрібна та про яку він усе життя мріяв.