Встановила камери в себе в квартирі і зрозуміла, що мій чоловік – справжнісінькій альфонс. Вирішила діяти з ним, його ж методами

Зараз в моді безпекові системи. Наприклад, можна встановити камери в квартирі і керувати ними прямо зі свого телефона. Так було і в квартирі Інни.

Інна, лежачи у ванній, з цікавістю спостерігала у своєму телефоні за тим, що в цей час робить її чоловік.

Спочатку Роман підійшов до ванної кімнати і, приставивши вухо до дверей, почав слухати. Інна посміхнулася й увімкнула воду. Почувши шум води, Роман швиденько пройшов до спальні. Підійшов до шафи. Озирнувся. Витер долонею піт із чола. Відчинив шафу і взяв із верхньої полиці скриньку, в якій лежали гроші.

Сів на ліжко, відкрив скриньку і перерахував гроші. Взяв одну купюру, а решту, важко зітхнувши, поклав назад у скриньку, закрив і поклав її на місце. Зачинив шафу, вийшов із спальні. Озирнувся. Підійшов до дверей ванної кімнати. Послухав. Інна знову ввімкнула воду. Роман посміхнувся і пішов у вітальню.

У вітальні Роман заліз під великий стіл. Під цим столом у нього було обладнана своя схованка. У ньому Роман і ховав від дружини гроші.

— Ще трохи, і все, — думав Роман. – Піду від неї. Цих грошей мені вистачить надовго.

Інна вийшла заміж за Романа рік тому. І вже в перший місяць зрозуміла, що Роман — звичайнісінький дармоїд, який все життя збирається жити за рахунок дружини. Інна, можливо, і дозволила б йому жити за її рахунок, якби він не став її обманювати.

Це третій шлюб Роман. І у свої тридцять років він дивився на майбутнє з оптимізмом.

— Я можу не хвилюватись за своє майбутнє, — казав він друзям.

– Чому? – Не розуміли друзі.

— Тому що я подобаюся жінкам, — відповів Роман. — Отже, у мене завжди буде те, що захочу.

Розлучення збагачували Романа. Від першої дружини йому дісталася квартира. Друга дружина змушена була попрощатися з машиною. І квартиру, і машину Роман продав. А гроші зберігав удома, у схованці під столом. Щодо Інни, то Роман точно знав, що і вона принесе йому багато радості.

— Квартиру в Інни взяти не вийде, — думав Роман. — Вона її придбала до шлюбу. Автомобіля в неї немає. Доведеться брати грошима.

Чомусь Роман відразу вирішив, що Інна багато заробляє. Але це було не так. У неї була звичайнісінька середня зарплата за столичними мірками.

— Любить мене дуже сильно, — хвалився Роман. — А як мене не любити? Таким я вродився.

— Нам би хоч трохи від твого щастя, — заздрили Роману друзі. — Як сир у маслі катаєшся. І дружина в тебе гарна, і заробляє багато, і тебе готова утримувати. Як ти всього цього досягаєш? Як вона тебе терпить?

— Чому одразу терпить? — поблажливо відповів Роман. — Вона мене любить таким, яким я є.

– Це як? – Не розуміли друзі.

— Чули про безумовне кохання? — питав Роман.

— Звідки, — відповіли друзі, безпорадно розводячи руками. — Ми взагалі не знаємо, що таке кохання. А ти про якесь безумовне кажеш.

— Це коли тебе люблять таким, яким ти є, — гордо відповів Роман. — І якщо жінка тебе по-справжньому любить, їй байдуже, працюєш ти чи ні.

— Ти щасливий, Рома, — говорили друзі. — Хоч би день пожити так, як ти живеш.

– День! — посміхався у відповідь Роман. – Смішні ви, хлопці. Та щоб відчути всю красу мого життя, не день потрібен, а як мінімум рік.

– Ух ти! — захоплено відповіли друзі. – Рік!

— Але тут головне не переборщити, — навчав Роман. — Не зволікати з розлученням. Три роки максимум. А краще – два.

– А чому так? — перелякано цікавилися друзі.

— А на третій рік, як правило, безумовне кохання закінчується, — відповів Роман і подивився на свій дорогий годинник, який йому подарувала на день народження Інна.

Роман не знав, що Інна змушена була витратити на цей годинник всю свою місячну зарплату.

— Ми з Інною вже понад рік разом, — говорив Роман. — Настав час закінчувати цю комедію. Грошать ось підзбираю трохи і все. Тільки вона мене й бачила.

Друзі із захопленням дивилися на Романа.

— А коли саме ти збираєшся піти від Інни? — питали друзі.

— За місяць, — так думав Роман. — Найбільше — за два.

Одного не врахував Рома. Інна працювала інженером із систем відеоспостереження. І вся її квартира була напхана пристроями стеження. Перші півроку Роман поводився цілком пристойно. Інні, звичайно, не подобалося, що її чоловік був дармоїдом, але вона терпіла, сподіваючись, що з часом Рома виправиться. Тим більше, він особливо нічого і не вимагав.

Помітивши, що грошей у скриньці поменшало, Інна переглянула відеозаписи і зрозуміла, куди вони діваються. Коли Романа не було вдома, Інна дістала гроші з маленького сейфа, встановленого під столом. Перерахувала. Грошей там було набагато більше, ніж Роман взяв зі скриньки Інни.

– Цікаво, – подумала Інна. — У нього стільки грошей, а він ще й у мене бере.

Інна поклала гроші назад. Вона не стала влаштовувати чоловікові скандал та з’ясовувати стосунки. Вона вирішила вчинити інакше.

— Рома, ти не проти, якщо я куплю квартиру? — спитала якось за вечерею Інна. — Є дуже добрий варіант.

— Не проти, — одразу відповів Роман. – А де?

Інна назвала адресу.

– І велика квартира? — спитав Роман.

— Чотири кімнати, — відповіла Інна. — Хочеш, завтра побачимо. Мені дали ключі.

— Хочу, — відповів Роман.

Роман ходив по квартирі, як зачарований. Він багато разів бачив цей будинок у кіно та на картинках. Але мати в цьому будинку власну квартиру Роман навіть у мріях собі не дозволяв.

— Відхід від дружини відкладається, — думав Роман. – Я думав, що все обійдеться невеликою грошовою сумою. З худої вівці, як кажуть… А тут, виявляється, все набагато серйозніше – квартира. Який же я молодець, що не поспішив із розлученням. Щось згори мене зупиняло. Є все-таки справедливість у світі.

— Продають із меблями, — сказала Інна. – Тобі подобається?

– Дуже, – сказав Роман. У його очах Інна побачила сльози.

– А тут буде твій кабінет, – сказала Інна. — У чоловіка має бути свій кабінет. Інакше, який він чоловік.

– Дякую, – сказав Роман. — Як я тебе люблю.

У цей момент Роман був упевнений, що він нікого ніколи не любив так, як зараз він любив Інну.

— А ти не проти, якщо я оформлю її на тебе, коханий? – запитала Інна.

– Не проти, але…

— Мені так зручніше, — перебила Інна.

— Ну, якщо тобі зручніше, тоді, звісно. Кохана!

— Ну, от і супер, — сказала Інна. — Завтра все й оформимо. Твоя присутність необов’язкова. Від тебе достатньо довіреності.

— Звичайно, звичайно, — поспішив сказати Роман. Йому було все одно. Головне, що квартира купувалась на його ім’я.

Весь наступний день Роман з нетерпінням чекав, коли Інна приїде додому.

– Ну що? — перше, що спитав Роман. – Купила?

— Все гаразд, — відповіла Інна. — Можемо хоч зараз переїжджати.

– Я готовий, – сказав Роман.

— Ну, тоді поїхали, — весело сказала Інна. — І переїжджаємо сьогодні. Документи на реєстрацію, але гроші продавці отримали. Ключі у мене. А речі потім перевеземо.

Наступного дня після переїзду  Інна сказала, що їй необхідно поїхати у відрядження. Відразу після від’їзду дружини, Ромао запросив у гості своїх друзів.

– Вчіться! — говорив Роман, показуючи друзям квартиру. – Як жити треба. З меблями купили. Між іншим, на мене оформлено.

– Ух ти, – захоплювалися друзі. — І що тепер? Коли розлучатимешся?

— Тепер навіть не знаю, — сказав Роман. — Збирався цього місяця, але квартира усі плани перебила. Інна сказала, що збирається ще дачу купити. Думаю, що розлучуся не раніше наступного року.

Минуло два дні. Роман снідав, коли до квартири зателефонували.

– Я за грошима, – сказав мужик, похмуро дивлячись на Романа.

– Якими грошима? – Не зрозумів Роман.

— Сплачено було лише за три дні, — сказав чоловік. – А зараз четвертий пішов. Або плати, або вимітайся.

За півгодини Роман стояв на вулиці. Він був не настільки дурний, щоб не зрозуміти, що сталося. Інна його просто обдурила. Вона не купила цю квартиру, а винайняла її. Роман вирішив їхати на квартиру до Інни. Але й там на нього чекав сюрприз. Квартира була здана на тривалий термін. Там мешкали вже інші люди.

– А речі? – Сказав Роман. – Тут мої речі!

— Тут не було речей, — сказали мешканці. – Ось договір. Гроші сплачено наперед. Ми знімали її без меблів. Можете зайти і самі в цьому переконатись. Тут тільки наші речі та наші меблі.

Роман пройшов у квартиру. У квартирі все було чуже.

Він подзвонив до Інни.

— Як це все розуміти? — суворо запитав Роман..

– Я тебе більше не люблю, – сказала Інна. — І нічого пояснювати я не збираюся тобі. Живи як хочеш. Мені від тебе нічого не треба.

— А де всі наші речі? — вигукнув Роман.— Де наші меблі?

— Уявлення не маю, — сказала Інна. — Усі меблі та техніку я продала.

– Кому продала? – закричав Роман.

— Уявлення не маю, — відповіла Інна. — Приїхали якісь люди, все забрали, розплатилися та поїхали.

— І ти навіть адреси не запитала?

— Навіщо мені їхня адреса? – відповіла Інна. — А всі твої речі я поклала до сумок і здала в камери схову на вокзалі. Номери та коди камер зберігання я тобі надішлю.

— І куди мені тепер йти? — спитав Роман.

– Іди, куди хочеш, – сказала Інна.

Звичайно ж меблі  Інна не продавала. Вона винайняла квартиру в цьому ж під’їзді, і вантажники перенесли все за кілька годин. Гроші зі схованки під столом пішли на покриття всіх витрат Інни на утримання Романа за весь час їхнього спільного життя.

Роман вийшов із будинку. Озирнувся. Згадавши, скільки грошей було у схованці під столом, він заплакав. Він ішов і сльози текли його обличчям.

— Як таке могло статися? — думав Роман. — Десять років коту під хвіст. Як же таки несправедливий цей світ. Ось і вір після цього жінкам. Більше ніколи, ніколи, ніколи не триматиму свої гроші вдома.

Пройшов тиждень. Роман – заспокоївся. Змирився із фінансовою втратою. Зрозумів, що з Інною в нього навряд чи тепер вийде щось і пішов на сайт знайомств шукати собі нову дружину.