Світлана о дев’ятій ранку отримала повідомлення від чоловіка. Він призначив їй побачення. Вона радісна прийшла, а його немає. Як виявилось, повідомлення було не їй. Тоді жінка зрозуміла, що пора діяти

Світлана о дев’ятій ранку отримала повідомлення від чоловіка.

— Кохана, чекаю на тебе сьогодні о сьомій у нашому кафе. Не можу говорити. Сиджу на нараді. На тебе чекає сюрприз. Цілую. Микола.

Що мала подумати Світлана? Ну звичайно, що її чоловік хоче зробити їй подарунок.

— Спочатку кафе, а потім ще щось, — мріяла Світлана.

Спочатку Світлана поїхала до салону краси. Потім купила нову сукню та туфлі, а заразом і нову… Загалом, це для Світлани був привід купити собі багато чого нового.

Таксі вона замовила на шість тридцять. Рівно о сьомій вечора вона вийшла з таксі.

Увійшла до кафе, озирнулася. Миколи немає. Подумала, що він затримується. Сіла за столик. Чекає. Минає п’ять хвилин. Світлана дзвонить до Миколи.

– Ти де? — радісним голосом цікавиться Світлана.

— Я на роботі, — сухо відповідає Микола. – Сьогодні буду пізно. Дуже багато справ. Я тобі подзвоню.

Світлана замислилась.

— А якщо повідомлення, яке я отримала, було не мені? – думає Світлана. – Тоді кому? Чи означає це, що він має іншу? А може це взагалі не від нього було повідомлення. Адже всяке буває.

Вона ще раз дивиться на повідомлення та розуміє, що відправлено воно з телефону чоловіка.

– Повідомлення його. Але ж кому? – думає Світлана. — Якби воно було мені, то Микола повідомив би, що все скасовується, бо в нього багато роботи. Значить, воно було не мені, а іншій? У нього є хтось, кого він називає “коханою”, і у них є якесь своє кафе?

Світлана швидко шукає кафе у районі, де працює її чоловік. Вибирає те, що ближче до роботи.

І ось вона знову в таксі, але тепер їде шукати чоловіка та ту, якій він призначив зустріч.

– Стоп! – думає Світлана. – А куди я їду? Адже якщо це повідомлення одержала я, то вона його не отримала. І виходить, що він її у кафе не дочекався і зателефонував їй. А вона сказала, що ніякого повідомлення не отримувала. І тоді він побачить, що надіслав мені повідомлення. Що він зробить? Він мені передзвонить і вибачиться. Скаже, що зараз буде.

Вона сказала таксисту, щоб він швидко повіз її назад.

У цей час дзвонить Микола.

– Кохана, вибач, що так з тобою розмовляв, – його голос був дуже ніжним. — Я за півгодини буду на місці.

Світлана – знову у кафе. Чекає на Миколу. Минає півгодини, його немає. Вона дзвонить Миколі.

— Мені ніколи зараз розмовляти, — різко відповідає Микола. — Я ж тобі сказав, що зателефоную. Не до тебе. Вибач. Багато роботи.

Ось тепер Світлана не знала, що думати. Вона почала перебирати різні варіанти розвитку подій.

— Він мені сам подзвонив і сказав, що вибачається і скоро буде, — міркує Світлана. — А потім заявляє, що має багато роботи і йому не до мене. І як це все розуміти?

Світлана вирішила їхати додому і там чекати на чоловіка.

Микола прийшов додому о десятій вечора.

— Ти мені нічого не хочеш розповісти? – Запитала Світлана.

— Ти про наше невдале побачення у кафе? – спокійно відповідає Микола. – Вибач. Так вийшло.

– І все? – дивується Світлана. – Просто “вибач”?

— Ну, а що? — каже Микола.

— Не хочеш пояснити? – Запитує Світлана.

— Так вийшло, — каже Микола. — Я вже збирався їхати до тебе, до сьомої, як ми й домовлялися, але мені повідомили, що на дільницю приїхав заступник міністра і мені терміново треба там бути. А часу вже було половина сьомої.

Я тоді взагалі ні про що не думав і про все забув. А тут ти дзвониш вперше. А поряд зі мною все керівництво. Що я міг сказати? Коли заступник міністра поїхав, я тобі передзвонив. А коли ти дзвонила вдруге, він знову повернувся. Та й мені знову було не до тебе. Розумієш?

– Розумію, – сказала Світлана. — А то я вже собі такого надумала.

— Чого такого, цікаво, ти надумала? – Цікавиться Микола.

— Думала, що ти маєш іншу, — відповіла Світлана, — і що ви з нею зустрічаєтеся.

Микола якось дивно подивився на Світлану. Його очі розширилися, а обличчя раптом стало дуже тривожним. Він б’є себе по лобі і каже.

— Їй забув зателефонувати, — кричить Микола. — Добре, що ти нагадала.

Микола хапає телефон та набирає номер.

— Але, кохана, — кричить у слухавку Микола. — Вибач, що так сталося. Я запрошував тебе сьогодні в кафе… Так!… Але в тому й річ, що запрошення випадково відправив дружині. Що?… Так, ось такий я, розсіяний дивак… Ну, звісно, ​​люблю лише тебе. Кого ж ще… Дуже добре, що ти мене все одно любиш… І я тебе цілую, кохана… Що?… Звичайно. Завтра зустрінемося… Обов’язково… Так, наступного разу буду уважнішим.

Світлана байдуже спостерігала за цією розмовою. Микола поклав телефон на стіл та подивився на Світлану.

– Що скажеш? — спитав Микола.

— Загалом непогано, — сказала Світлана. — Але краще тобі було піти для цієї розмови до іншої кімнати, а там почати голосно шепотіти, щоб я чула. Тоді, можливо, я й повірила б.

— А чому тобі одразу спадають на думку саме такі думки? — спитав Микола. — Ну, що я маю якусь іншу. Чому?

Світлана знизала плечима.

— Мабуть, бо я боюся цього найбільше, — сказала вона.

Микола посміхнувся. Тепер він думав тільки про те, що ніколи ще не був так близько до провалу. Це ж треба було примудритися надіслати повідомлення не Каті, а Світлані. Втратив пильність.

Світлана усміхалася Миколі у відповідь. Вона думала про те, що вже завтра повідомить свого тата, що вони з Миколою розлучаються. Тато, мабуть, зрадіє. Він Миколу ніколи не любив. Тато завжди був упевнений, що Микола одружився зі нею лише заради грошей та його становища в суспільстві.