Краще б не прийшла на таке перше побачення…

Світлані 25 років. Вона працює і живе окремо від батьків. Світлана активна та цілеспрямована дівчина, яка завжди готова вчитись чомусь новому. З дитинства вона завжди  й всюди була душею компанії та вважала,  що її вже нічим не можливо здивувати.

Світлана – практично рекордсменка  серед її знайомих за кількістю побачень і, можна сказати, що траплялося всяке. Цей хлопець, з яким вони познайомилися тиждень тому на семінарі з ораторського мистецтва, здавався їй цікавим і дотепним, хоч і надто артистичним.

Нафарбувавши яскравіше очі та вибравши чорну сукню в горох в стилі 70-х років, Світлана помчала на автобус – вона вже трохи спізнювалася. Можна було, звісно, пококетувати, але вони збиралися в кіно і спізнюватися було якось не дуже до речі. Максим уже чекав її біля кінотеатру. Світлана з сумом про себе відзначила, що без квітів.

– Ходімо швидше! – Максим театрально змахнув руками. – Фільм дуже крутий, впевнений, тобі сподобається. Мелодрама.

Він взяв у барі попкорн і вони пройшли в зал. «Як же я забула подивитися, що за фільм!» – Світлана терпіти не могла дивитися фільми та серіали, не знаючи хоча б приблизно про що вони. Вона завжди ретельно читала анотації до фільмів і зміст серій. Сильно заощаджувало час і рятувало від нецікавих картин.

Світло згасло, на екрані замерехтіли трейлери. Світлана розслаблено налаштувалася дивитися мелодраму, любов і «жили довго і щасливо». Хвилин через 30 її охопив жах. Те, що вона бачила на екрані, цілком могло називатися «мелодрамою», але ось до «жили довго і щасливо» картина точно не дотягувала.

Дівчина і хлопець закохалися один в одного, але він після аварії був прикутий до інвалідного крісла і не хотів більше жити. Він вів переговори з закордонною клінікою. Евтаназія. Ось про що був фільм. До кінця фільму по її обличчю струмками лилися сльози. Втім. жіночі схлипи чулися практично з кожного ряду.

Вийшовши із залу, Максим здивовано дивився на заплакане обличчя Світлани.

– Тобі хіба не сподобався фільм? Яка глибина, які питання піднімаються! Шикарно, правда? Ну що, підемо вип’ємо по келиху вина?

Але Світлані щось не хотілося. Ні вина, ні прогулянки, ні обговорення «шикарного» фільму. Настрій був зіпсований остаточно і безповоротно.

– Максим, вибач, тут … непередбачені обставини, мені бігти треба. Ти вибач, добре?

Не чекаючи відповіді, Світлани розвернулася і побігла так швидко, як дозволяли її підбори.