Час проходить занадто швидко, тому варто цінувати кожен день: історія, яка змушує задуматись про головне
Моє дитинство було схоже на казку. Я завжди відчував безмежну любов і турботу. Я народився, коли моїм батькам було вже під сорок. Вони були ще дуже бадьорі та активна. Батьки постійно йдуть в ногу з сучасними технологіями. Тато підробляє в інтернеті й часто переписується зі мною в фейсбуці, а у моєї мами свій профіль в Інстаграм. Не так давно, вони з батьків перетворилися в бабусю і дідуся. Татові вже 71, а мамі 68.
Однак, я все ще потребую їх порад, коли життя заводить мене в глухий кут. Люблю їх, але тепер саме я став главою та опорою сім’ї, задаю ритм і напрям руху.
Не можу сказати, коли це сталося, не було явної риси, яка відокремила минуле від справжнього. Просто раптом закінчився запас здоров’я, вичерпалися сили. В один момент я помітив, що сходи для них перетворилися в серйозний виклик і все частіше вони тепер користуються ліфтом. Моя бадьора та активна мама стає все більш розсіяною, а тато не може блискавично приймати рішення, як раніше. Час … може він когось і лікує, але мою сім’ю не щадить.
Мої батьки постаріли. Я тепер постійно роблю знижку на це. Дійсно постаріли – стали слабкими, маленькими, зіпсувався характер. Стали потребувати допомоги, стали старенькими. Так, вони як і раніше готові віддати всі сили та використовувати всі можливості задля мого блага. Вони люблять мене, я знаю і це і дуже вдячний, але …
Часу раптом майже не залишилося. Я усвідомив це. Відчуваю, як роки день за днем витікають крізь пальці. Кожні вихідні разом з батьками перетворилися у свято. Цілую й обіймаю їх на прощання кожен раз, як в останній. НЕ можу позбутися від цього гострого млосного відчуття. Я перестав сваритися, поступаюся в суперечках. Тільки будьте здорові та живіть.
Важко усвідомлювати, що тато більше не надійний моноліт, на який я завжди спирався. А мама перестала знаходити мудрі висловлювання для кожної проблеми, з якою я до неї приходив. Я все ще боюся наробити помилок у свої 27 мені важко без їх допомоги, це дійсно так. Якби вони були трохи молодші, я б відчував себе куди впевненіше і вільніше.
Часом хочеться, як раніше, втекти додому і зализати рани. Зателефонувати й поскаржитися, що втомився або захворів, вислухати купу порад від мами, як правильно заварити зігріваючий чай. Але тепер, коли здається, що весь світ налаштований проти, більше немає таємного притулку, де можна сховатися, вони більше не можуть захистити мене.
Тепер моя черга бути батьком.