Їй потрібна не дитина, а чергова можливість зробити все «не як у людей», епатувати оточуючих. Тільки це вже не жарти…

Наталя завжди була “не така, як усі”. Її головною метою було робити не так, як інші. Всі близькі намагалися  якось до неї достукатись, але безрезультатно.

Перший раз вона сильно шокувала всіх знайомих ще в юності. Наталя відмовилася йти на шкільний випускний. Ну в наш час таким вчинком особливо нікого не здивуєш, але тоді, в дев’яностих, коли Наталя закінчила школу, це було щось надзвичайне.

На випускний йшли всі – і двієчники, і відмінники, і активісти, і сірі миші. Батьки з останніх сил збирали дітей: жили тоді важко, але вбратися і відсвяткувати закінчення школи вважалося обов’язковим. Дівчата шили сукні, хлопці приміряли костюми й краватки. Наталя від усього цього відмовилася категорично.

Вона з’явилася тільки на вручення атестата: розштовхавши однокласниць в запаморочливих сукнях, вийшла за документами в джинсах і футболці, і, з посмішкою на обличчі, вирушила додому.

А через шість років Наталя в пошарпаних джинсах прийшла на власне весілля – і теж була єдиною нареченою в такому вигляді, причому, судячи з реакції співробітниць РАЦСу, не тільки в той день, але і взагалі.

Більшість наречених, навіть реєструючись на великому терміні вагітності, все-таки намагаються причепуритися, і з’явитися на розпис не зрозумій в чому – теж певний виклик суспільству. І весілля було «не таке як у всіх»: замість ресторану поїхали з друзями в ліс, на природу – палили багаття, смажили шашлик, співали пісні під гітару і пили теплу горілку з пластикових стаканчиків. Чесно кажучи, багато хто був шокований – їхали на весілля, а потрапили на пікнік.

– Все не як у людей! – зітхала мама.

І дітей заводити Наталя відмовилася навідріз, хоча вмовляли всі: і батьки, які мріяли про внуків, і чоловік, і свекри. Зазвичай про такі речі домовляються до весілля, так. Але от якось увагу не загострили. Чоловік вважав, що він і одружується саме для того, щоб дитину народити – інакше для чого? Спати один з одним і без реєстрації можна.

Наталя про це якось взагалі не думала – просто не хотіла і щиро вважала, що хотіти дитину людина при здоровому глузді не може. Навіщо? Безсонні ночі, крик, підгузники, кашки, декрет …

– Діти, – говорила Наталя, – це завжди несподіваний сюрприз, причому зі знаком мінус …

В результаті вони розлучилися на четвертому році шлюбу. Чоловік незабаром одружився з іншою, яка одне за одним народила йому трьох дітей і він щасливий.

Наталя з того часу живе одна, зрідка зустрічаючись з різними чоловіками, стверджуючи, що ніхто їй не потрібен. Вірніше, так було до недавно.

Останні пів року, напевно, мучить Наталю дивна хандра. Може, криза середнього віку накрила, може, ще щось. Тепер Наталя аналізує минуле життя і … багато про що жалкує. Нікому не зізнаючись, наодинці з собою і тим не менш. Все пройшло, вже нічого не повернути й не переробити. І, виявляється, багато чого в житті не було, багато чого не довелося випробувати. Не було фати й білої сукні, наприклад, лімузина з кільцями, весільного танцю та фотографій. Не було випускного вечора, шампанського  і гуляння ніч безперервно – тоді здавалося це дурним і непотрібним, а тепер ось шкода. І дітей не народила – може бути, дарма? Зараз би був вже дорослий син або велика дочка …

Але, якщо шкільний випускний вже не повернути, то дитину народити в сорок і за сорок в наш час зовсім не проблема. Тільки чи треба? Грошей особливо у Наталі немає, останнім часом сильно хворіє мама, а тому всі доходи й накопичення йдуть на лікування. Чоловіка теж немає, є якийсь тимчасовий кавалер, який вже точно не мріє про такий подарунок, як дитина. Допомоги, відповідно, не буде – ні від батьків, ні від партнера. Що таке діти, Наталя взагалі не знає  – братів-сестер у неї немає, від чужих дітей вона завжди сахалася. Здоров’я – начебто є, хоча теж не богатирське.

Народити-то вона народить, але ось що далі – невідомо… Загалом куди не кинь – всюди клин. Проте Наталя все більше схиляється до думки, що дитина їй потрібна. Якщо не зараз – то вже ніколи. І то невідомо, чи вдасться стрибнути в останній вагон.

Буває ж так: ще кілька років тому у Наталі були всі умови – чоловік, сім’я, здорові батьки, велика квартира, загальні вмовляння та обіцянки допомоги – але тоді Наталя й чути ні про що не хотіла. А ось зараз хоче – не дивлячись ні на що.

– Ще жодна жінка з дитиною не пропала! – каже Наталя. – Всі так чи інакше викрутилися. Квартира є, декретні виплати будуть, якщо що. Рік протримаюся, а там няню і на роботу …

Краща подруга, з якою Наталя радиться в цьому питанні, вмовляє дуже добре подумати.

– Цілком ймовірно, – говорить вона, – Наталя потрібна не дитина, а чергова можливість зробити все «не як у людей», епатувати оточуючих. Тільки це вже не жарти. Дитина – це відповідальність, і приймати рішення  треба дуже виважено …

Якби ваша доля склалася так, що ось вам 40 і попереду – тільки самотність і старість, а поруч нікого – ви б народили дитину «для себе»? Може для того, щоб прийняти зважене рішення, потрібен час, але думати й міркувати особливо теж ніколи, годинник цокає все голосніше. Треба вже або закривати це питання назавжди, потім, можливо, сильно пошкодувавши, або діяти …

І, звісно, не факт, що в цьому, другому випадку Наталя потім не пошкодує ні про що … Зважитися чи ні?