Як поганий настрій батька впливає на його дітей
Основу для формування характеру та особистості дитини закладають в дитинстві батьки. Саме від них найбільше залежить те, ким виросте дитина. Сварливий батько, який не вміє контролювати свої емоції, створює негативний вплив на когнітивний і емоційний розвиток своїх дітей.
Хоча така поведінка більше властива чоловікам, материнський гнів завдає не меншої шкоди. А якщо обоє батьків схильні впадати в лють – шкода багаторазово зростає.
На жаль, під час конфлікту знайти переконливі доводи та розумний вихід із ситуації набагато складніше, ніж просто накричати. А коли на роботі неприємності, то батьки зриваються на дітях: звільняються від негативних емоцій. Така поведінка з часом стає звичкою.
Наслідки для дитини.
Крик батька не викликає поваги – лише переляк. Так батьки виграють битву, програючи війну, причому відразу в кількох напрямах: наслідки торкнуться формування дитячої особистості, відіб’ються на її здоров’ї, на розвиток відносин батьків і дитини.
Дитина сприймає все буквально: батько кричить, ображає її – значить, не любить. Якщо не любить найдорожча людина – значить, інші люди теж можуть бути жорстокими та не заслуговують на довіру. Результат цілком передбачуваний: з’являються дратівливість, тривожність, плаксивість, фобії, шкідливі звички, складності взаємодії з іншими значущими дорослими та з однолітками.
Зростаюча напруга викликає тривожне очікування нових криків, а такий стрес може спричинити дві стратегії поведінки:
погану поведінку і порушення правил – дитина чинить опір, знаючи, що кричати на нього будуть в будь-якому випадку, а так він хоча б це заслужить;
бажання догодити – дитина постарається зробити все, що від нього чекають батьки, навіть ціною обману і лестощів.
У дітей, що наближаються до пубертатного віку, може з’явитися брехливість, агресивність, виникнути проблеми з законом і багато іншого.
У довгостроковій перспективі хронічний стрес може спровокувати й психосоматичні захворювання.
Агресія як приклад.
Сімейний мікроклімат дуже залежить від способів комунікації. Вибудувати теплі довірчі відносини з батьками, які підвищують голос, дитині складно – вона просто закриється емоційно.
Як результат – загальне погіршення відносин, що особливо шкідливо для дошкільнят. Дорослі часто не усвідомлюють причини віддалення дитини й дратуються ще більше. Так виникає замкнуте коло.
Відносини дитини з суспільством залежать від його стосунків у сім’ї.
Крик як сімейний стиль спілкування призводить до формування звички. Дитина переносить її в соціальне життя: в майбутньому вона буде кричати вже на своїх дітей.
Недовіра до навколишнього світу заважає радіти життю, вибудовувати довірчі відносини з іншими людьми, дружити. Це призводить до складнощів у вибудовуванні романтичних і дружніх відносин в дорослому віці.
Ще один наслідок – несамостійність та інфантильність. Дефіцит підтримки близьких людей викликає почуття недолюбленості. В цьому випадку складно сформувати відповідальність – дитина буде намагатися перекласти її на інших.
Комплекс жертви – одне з найбільш неприємних наслідків. Дитина відчуває себе непотрібною світу, стає образливою, вважає за краще страждати з найменшого приводу, вимагає активної уваги та жалості від тих, хто її оточує.
Як з цим впоратися?
Для того, щоб вибудувати новий формат взаємин, важливо зрозуміти причини виникнення криків. В першу чергу така поведінка – це втрата контролю над собою і своїм емоційним станом. Негативні почуття прориваються на поверхню, а їх адресатом стає дитина – людина, яка ще занадто мала, щоб відбити атаку або запобігти подібним спалахам.
Робота з власною поведінкою дуже важка та енергозатратна. Але є рекомендації, які допоможуть в боротьбі з криками:
Усунення подразника. Якщо причиною криків і зривів є стреси та загальне роздратування, краще постаратися виключити «пускові механізми» гніву.
Планування часу. Чіткий розпорядок дня допоможе уникнути поспіху і не дасть дратуватися з цього приводу.
Візуалізація наслідків. Якщо ви відчуваєте, що ось-ось зірветеся, уявіть, якої шкоди наносите дитині: як вона лякається, плаче, заїкається. Така картина швидко протверезить і не дасть емоціям вирватися назовні.
Медикаментозна підтримка. Якщо рівень дратівливості та тривожності зашкалює, зверніться до фахівця – він призначить заспокійливий засіб. Головне – не вдаватися до «допомоги» спиртних напоїв.
Візуалізація «глядачів». Уявіть, що ви перебуваєте в оточенні людей або до вас прийшли гості. Як тільки виникне бажання закричати, подумайте про те, що навколишні почують вас.
Вироблення умовного знака. Домовтеся з дитиною про ключове слово або фразу, яку вона виголосить, як тільки відчує, що ви втрачаєте здатність володіти собою. Наприклад: «Я люблю тебе, не лайся». Це дозволить вчасно зупинитися.
Озвучування почуттів. Не потрібно соромитися своїх негативних почуттів, говорите відкрито: «Я дуже злий», «Я серджуся через твою поведінку». Подібні фрази конструктивніші, ніж крик.
Якщо ніякі з перерахованих вище способів не допомагають стримувати агресію, краще звернутися до психотерапевта.
У тому випадку, якщо крик стримати не вдалося, важливо вибачитися: щирі вибачення не вдарять по батьківському авторитету, але згладять наслідки конфлікту, а також допоможуть збудувати відкриту комунікацію з дитиною.
Крик – зовсім не свідчення того, що дитину не люблять. Багато ситуації продиктовані здоровим глуздом і благими намірами – просто необхідно замислюватися над тим, як ви проявляєте свою любов до дитини та батьківську турботу.
А що ви думаєте про цю проблему?