Захищати дочку від її чоловіка, або не лізти не в свою справу?

– … З боку це виглядає просто жахливо! – емоційно розповідала подрузі про щось блондинка років тридцяти п’яти. Жінки сиділи на лавочці в літньому парку і розмовляли. – Приїхали вони на дачу, припаркувалися, я дивлюся у вікно – Настя коляску дістає, дитину тягне, рюкзак вистачає, а Вова йде до дому без нічого, ключиками грається … Настя носиться, щось готує, за дитиною доглядає, Вова сидить на дивані, залипає в телефон. А потім ще й істерику влаштував, ми всі в шоці були взагалі …

– А що сталося? Через що істерика?

– Так сіли ми всі за стіл, наша мама Насті каже – давай мені, мовляв, поки малятко, поїж нормально. Настя стала їй дитину передавати і ненавмисно перекинула склянку  Вові на штани … Ні, ну я розумію, звичайно, неприємність, джинси нові, світлі, але навіщо так кричати-то? Він її і коровою, і вівцею, і як тільки не обізвав, жах … Через якісь штани!

– Ох. Треба ж було знайти такий скарб, та ще й примудритися від нього народити! Адже він з нею  і не одружився досі, здається?

– Ні-і, не одружився, так і живуть … В її квартирі, між іншим. Вова гол як сокіл, у нього нічого свого. Працює охоронцем, отримує якісь смішні гроші, Насті ні копійки не дає. Вона з однорічною дитиною ухитряється ще й підробляти ночами!

– Ось же! Слухай, я ніколи б не подумала, що Настя буде так жити … Вона ж зіркою була! Розумниця, красуня, кар’єру робила, спортом займалася. Житло собі купила сама, заробила, одне це багато про що говорить. А потім зустріла цього свого Вову і її прямо як зачарували …

– Ага. Дивиться йому в рот, слова поперек не може сказати! Він її коровою називає, а вона вибачаться, червоніє, блідне. Їй страшенно соромно, але не за нього, ось у чому кошмар, а за себе, що така незручна …

– Любов, мабуть, зла … Я ось тільки одного не розумію – куди мама-то ваша дивиться? Чому мовчить?

– Мама? А вона-то тут при чому? Що вона може зробити? Свою думку Насті з приводу її обранця вона вже давно сказала. А зараз просто усунулася від цього всього. Нехай, каже, живе, як вважає за потрібне, своєї голови ж не приставиш. Спілкуватися з цим Вовою, звичайно, мама не хоче, та й ми всі не горимо бажанням. Насті дзвонимо, зустрічаємося з нею і з малятком її в основному на нейтральній території. З Вовою бачимося тільки при необхідності, коли ось так, ніс до носа зіткнемося в гостях …

– Все одно незрозуміло. Ось навіть цей випадок взяти, з морсом. Цей урод, значить, кричить, дружину обзиває, а мама ваша що робить? Стоїть і дивиться?

– Чому стоїть? Вона дитину взяла, я ж кажу. Не стала вона стояти, звичайно, пішла з дівчинкою в іншу кімнату. Мовчки. А що вона повинна була зробити, по-твоєму? З шашкою наперевіс кинутися на зятя?

– Ну не знаю! Якби мою дочку хтось прилюдно за столом коровою назвав – я б цього так не залишила! Я б – ух! Мовчати і йти в іншу кімнату б не стала точно!

– Мама вважає, що лізти в сімейні конфлікти не можна ніколи! Дорослі люди – розберуться. Настя ні у кого допомоги не просить, навіщо лізти? І взагалі, не дарма кажуть – милі сваряться, тільки тішаться. Вони помиряться через годину, а на заступника образу затаять, причому обидва. Воно треба? …

***

Як вважаєте, «не лізти» і мовчки вийти в іншу кімнату, коли дочка називають вівцею і коровою – це правильне рішення або боягузтво? Мати ховає голову в пісок, адже своїх треба захищати. Поставити хама-недозятя на місце так, щоб мало не здалося …

Заподіяти дочці добро, адже вона як сліпа, не бачить і не розуміє, в якому кошмарі живе, або все ж мати права – нехай дочка розбирається сама? Максимум, що можна зробити – взяти дитину і піти в сусідню кімнату?

Як вам ситуація? Що думаєте?