За утримання онуків на дачі я попросила грошей, і тепер невістка вимагає від мене звіту

Почалося з того, що мати моєї невістки, моя сваха, навідріз відмовилася допомагати з онуками на літніх канікулах. Батьки ж працюють — у невістки відпустка тільки у вересні, а син мій нещодавно на нове місце влаштувався, не може поки що вимагати відпустку.

Ось і попросили сваху взяти десятирічного Захара та семирічну Катю хоча б на тиждень. Але вона сказала:

– Ні, мені не потрібна така відповідальність!

А яка там відповідальність? Ну нагодувати дітей тричі на день та доглянути одним оком, щоб не натворили щось. А так, вони вже великі, самостійні.

Я ось пам’ятаю, що моя мама завжди з моїм сином Льонею все літо у селі жила. Тоді це було нормально — дітей відправляли на канікули до бабусь, і їм навіть на думку не спадало заперечувати. Про жодну відповідальність і мови не було!

Це син мені поскаржився на те, що дітей влітку нема куди подіти. Він сказав:

— Мабуть, доведеться їх одних вдома на цілий день залишати.

— Навіщо одних залишати? – здивувалася я. — Привозіть їх до мене на дачу на все літо, я за ними дивлюся.

— Ой, дякую, мамо! – зрадів Леонід. — А то я вже подумав, якщо теща відмовилася, то й тобі пропонувати незручно.

— Та що тут незручного, — відповіла я. — Внуки вони мені рідні, невже я від них відмовлюся?

Син ще порадився зі своєю дружиною, вона, звісно ж, погодилася. Хоч у нас із нею стосунки і не дуже, але куди їй подітися? Ось так проблема і вирішилися. Тільки я одразу попередила:

— За дітьми я дивлюся, у цьому не сумнівайтеся, тільки на їхнє утримання мені гроші потрібні.

Син із невісткою чомусь здивувалися. Мабуть, не чекали такого. Думали, що я на свою пенсію двох дітей прогодую все літо.

— І скільки ж тобі грошей треба, мамо? — спитав син.

— Я тут прикинула — гадаю, по 5 тисяч на місяць на кожного цілком вистачить, — відповіла я.

Невістка при цих моїх словах прямо обомліла. Відвела Льоню вбік і щось там почала йому нашіптувати. Але я почула їхню розмову.

— Десять тисяч на місяць — це майже половина моєї зарплати! – казала вона.

— Ну, а що робити? – відповів син. — Іншого виходу в нас немає.

— Може, до табору їх відправити? – запропонувала невістка.

— Ага, і ще більше грошей відвалимо — табори нині не безкоштовні! – сказав мій син. — До того ж, вони у нас у таборах ніколи не були — раптом їм там не сподобається? Тоді забирати раніше доведеться і знову думати, куди їх подіти. А гроші нам ніхто не поверне! До того ж тут вони будуть із рідною людиною — із бабусею. Вона вже за ними краще доглядає, ніж якісь там вожаті.

— Та це зрозуміло, — говорила невістка, — але ж твоя мама знає, що в нас зараз із фінансами не дуже. Ти тільки на нову роботу влаштувався. Якось не по-людськи це — за власних онуків гроші просити, та ще й коли у нас така ситуація.

— Ну, ти знаєш, твоя мати взагалі відмовилася! — почав дратуватися Льоня. – А моя сама запропонувала. Замість того, щоб спасибі сказати, ми її грішми дорікатимемо?

Загалом син опинився на моїй стороні. Привезли мені онуків на початку червня і гроші одразу за три місяці заплатили. Знайшлися ж, хоч невістка і скаржилася на важке матеріальне становище!

Ну, добре ми з дітлахами жили влітку на дачі. Я їм готувала тричі на день — вони в мене не були голодні. Ну і так, по дрібниці купувала – солодощі там всякі чи іграшки.

У нас щотижня машина з іграшками приїжджає, то всі дітлахи біля неї збираються. Там якісь лазерні указки продаються, мильні бульбашки, фломастери, розмальовки та інше — ну як дітям відмовиш?!

А коли наприкінці серпня батьки за ними приїхали, то невістка з мене фінансовий звіт вимагала. Я обурилася:

– Який звіт? Я що, мала всі витрати записувати і чеки збирати? Ми так не домовлялись!

— Ну ви ж самі запропонували товарно-грошові відносини в сім’ї, — заявила невістка, — то тепер будьте ласкаві відзвітувати. А раптом ви ці гроші не на дітей, а на себе витрачали?

— Та на що мені тут, на дачі, витрачати на себе?! – задихнулася я від обурення.

– А на дітей 10 тисяч на місяць – на що? – продовжувала наступати невістка. — У вас тут усе своє, з городу. Мабуть, сунете їм шматок хліба та огірок з грядки — і гуляєте цілий день.

— Та як ти можеш так казати! – обурилася я. — Я їм каші вранці варила, та щодня різне. На обід – суп обов’язково і на друге щось м’ясне, на вечерю теж.

— А я ось не вірю, що діти десяти та семи років за місяць 10 тисяч проїли! – заявила невістка. — Будь ласка, прозвітувати!

— Не можу я прозвітувати, — сказала я. — Жодних чеків я не зберігала. А в автолавці дітям солодощі та іграшки купувала так взагалі без чеків! Якщо не віриш, то дітей спитай, чим я їх тут годувала.

— Ось тільки дітей не треба втручати! – відрізала невістка.

Шкода, син мій при цій розмові не був — він якраз відійшов із сусідом про щось поговорити. А то він, напевно, за мене заступився б!

Ось невістка вважає, що це дикість — брати гроші на утримання власних онуків. Але вона зовсім не подумала про те, що пенсія в мене набагато менша, ніж навіть її невелика зарплата, і на неї одну я дітей точно не змогла б прогодувати.