“Я погана мати, раз дочка від мене втікає!”, – голосить мама при наших зустрічах

Останнім часом мені дуже важко почало спілкуватися з мамою. Вона постійно на мене ображається через те, що ми мало часу проводимо разом. Я навчаюсь на денному відділенні університету. Від батьків я поїхала досить далеко. Їхати рейсовим автобусом майже вісім година. Так що на вихідні я додому зазвичай не вибираюсь. Приїжджаю на свята чи канікули.

Все моє дитинство пройшло у бабусі. Вони з дідом мешкають у приватному будинку. Але не в селі, а просто в центрі нашого невеликого містечка. Будинок у них дуже вдало розташований. За дві вулиці від головного проспекту.

У дитинстві мені здавалося, що це якесь чарівне місце. Повертаєш із широкої центральної магістралі міста і буквально за рогом тихий райський куточок. Ділянка у них невелика, але дуже раціонально використовується. Там є і моя улюблена малина, і картопля з гарбузами. Є і невеликий палісадник з липою та ялинкою. Саме там пройшло моє дитинство. Скільки пам’ятаю себе, я завжди була у бабусі.

Мама вийшла на роботу, коли мені було трохи більше року. Вони з батьком одружилися одразу після інституту, були дуже молоді. Мабуть, їм було нудно сидіти вдома і поратися з дитиною.

Напевно, з цієї причини моє виховання практично повністю перейшло до бабусі. До трьох років я майже жила в неї. Батьки лише забирали мене на вихідні.

Потім вдалося влаштувати мене в дитячий садок, але у бабусі я проводила майже всі вихідні і всі канікули. Через паркан від будинку моїх бабусі та діда мешкає моя найкраща подруга.

Ми з нею ровесниці. Різниця три тижні. Нас познайомили ще тоді, коли ми й ходити до пуття не могли. Тьотю Олену, маму моєї подруги Олі, я завжди сприймала як свою рідну тітку.

Я була дуже частим гостем у їхньому домі. Коли ми підросли до того віку, коли могли грати без нагляду, я з ранку і до пізнього вечора знаходилася вдома в Олі.

Бабуся тільки приходила, щоб забрати мене на обід, а потім покликати вечеряти та лягати спати. Так проходили всі літні місяці та всі шкільні канікули. А коли мені виповнилося шістнадцять, у мене народився молодший брат.

Батьки завжди мріяли, що вони матимуть двох дітей. Але дуже довго нічого не виходило. Зрештою, після стільки років, все вийшло. Поки Діма був маленьким, я дуже багато допомагала мамі.

Ми стали з нею навіть більше спілкуватися, адже вона була тепер у декретній відпустці, а отже більше часу проводила вдома. Діма народився з невеликими проблемами здоров’я. З цієї причини мама відсиділа усю декретну відпустку, займалася лікуванням.

У вісімнадцять років я вступила до університету та поїхала вчитися. Батьки живуть у двокімнатній квартирі.Одна з кімнат завжди була моєю, а в другій спали батьки та молодший брат. Коли я вперше приїхала на канікули вже як студентка, то з’ясувалося, що моєї кімнати більше немає.

Тепер там кімната брата. Першу ніч я спала на підлозі на кухні, на матраці. А бабуся для мене має цілий поверх! Будинок у них двоповерховий, але в обох ноги вже хворі. Так що, крім мене, туди ніхто й не ходить.

Недового думавши, на другу ніч я вирішила перебратися до бабусі з дідом. Хотілося все ж таки нормальних комфортних умов. Та й, якщо чесно, душа моя рвалася більше туди, до мого дитинства.

Хотілося побачити бабусю, попліткувати з подругою про доросле життя. Так, на канікули я почала приїжджати додому до батьків, щоб побачитись, а потім їхала до бабусі.

Поки брат був маленьким, маму це питання взагалі не хвилювало. Вона практично не мала часу, коли зі мною спілкуватися. Вона займалася братом, тато весь час на роботі.

Нині я вже закінчила четвертий курс. На все літо я знову поїхала до бабусі. Мені там комфортно та затишно. Ми багато часу проводимо з моєю подругою дитинства Олею. Загалом, так само, як і все моє життя.

Але тепер я постійно слухаю претензії моєї мами. Вона дуже ображається на мене за те, що я весь свій вільний час проводжу без неї. А я зовсім не розумію її. Вона, скільки я пам’ятаю, сама відвозила мене туди і переклала, практично, всі обов’язки з виховання на бабусю. А тепер проти того, щоб я їздила туди. А там все моє життя!

З Олею ми виросли як сестри. Бабуся з дідом мені теж дуже близькі. Та й, поклавши руку на серце, у домівці мені навіть приткнутися нікуди. Там для мене місця взагалі не лишилося.

Всі мої речі запхали в шафу, і про моє колишнє там проживання не нагадує взагалі нічого. Я багато разів намагалася пояснити мамі, що моя така поведінка зовсім не означає, що її не люблю.

Просто я так звикла жити, для мене це мій звичайний спосіб життя. Але вона починає плакати і голосити, що вона погана мати, коли дочка від неї тікає. Не знаю що робити, маму шкода.

У нас добрі стосунки. Ми, звичайно, не були ніколи тими подружками, які разом можуть поговорити на будь-яку тему або піти в торговий центр. На шопінг, як мені тільки почали довіряти гроші, я завжди ходила з Олею.

Але, незважаючи на все це, мама для мене близька людина. Не знаю, що мені робити з цією ситуацією. Це виснажує мене морально, а в мене зараз дуже важливий час – треба до диплома готуватися.