Втративши пам’ять, чоловік не зміг жити зі своїми рідними

В обласній лікарні після страшної аварії потроху приходив до тями чоловік. Його рідні були біля нього в палаті.

– Нічого не пам’ятаю, нікого з вас! – розгубленими очима чоловік дивився на свою родину.

– А мене ? – тихо запитала його маленька дочка.

Вона була улюбленицею батька. Все свій вільний час Олександр присвячував їй. Водив в садок, сам же і забирав. Грався з нею в ляльки, гуляв, носив на руках. Олександр, лежачи на лікарняному ліжку, важко підняв свою голову і глянув на маленьку дівчинку років 5. У неї, як і у нього, було світле, кучеряве волосся і блакитні очі. Вона допитливо дивилася на свого батька. Він усіма силами намагався хоч що-небудь згадати, дивлячись на це миле маленьке личко. Але … все марно.

– Ні … Я не пам’ятаю …

Лікар несхвально похитав головою. Він покликав Галину за собою в коридор. У палаті залишилася заплакана Діана і 17-річний підліток, старший син Саші.

– Боюсь, що пам’ять до нього так і не повернеться. Я дивуюся, як він взагалі вижив при такій аварії, не залишившись інвалідом. А що пам’яті позбувся – не біда. Можете дякувати Богові за те, що він живий.

– Як це не біда, лікарю? – запитала заплакана Галина. – Він зовсім нічого не пам’ятає, не пам’ятає свою сім’ю, свою роботу, мене не пам’ятає, свою дружину! Як нам з ним тепер жити?

– З часом він звикне. І на роботу повернеться. І вас полюбить заново. Не переживайте, все буде добре. Ось завжди люди так! Я вам радіти велю! Міг повністю паралізованим залишитися! Ось тоді ви б не знали, що з ним робити, а це – дрібниці. Звикнете. – голос лікаря звучав переконливо, але сам в душі він був схвильований не менш Галини.

Сашу виписали після двох тижнів перебування в лікарні. Нічого він так і не згадав, пам’ять до нього не повернулася. Він тримався відсторонено від дружини та дітей. На колишню роботу не виходив. І взагалі нікуди не виходив зі своєї кімнати.

Всі обов’язки впали на плечі Галини. Тепер відводити та забирати малу з садка доводилося їй. Через це вона часто спізнювалася на роботу і начальник цьому не дуже радів. Зі своєї кімнати Олександр виходив тільки коли його сім’я сідала їсти.

Якось за обідом Галина спробувала трохи розговорити свого чоловіка.

– Ти раніше дуже любив, коли я готувала плов.

– Правда? – Саша перекручував виделкою маленькі білі зернинки. – Він не видається мені смачним.

Ці слова боляче кольнули Галину, але вона змовчала.

– Знаєш, нам пора серйозніше поговорити. Невже ти будеш весь час сидіти у своїй кімнаті? Життя ж не закінчилася. Я розумію, тобі потрібен час, щоб звикнути, але … Я втомлююся все робити сама. Ти міг би мені хоч трохи допомагати?

Саша сидів і тупо дивився на свою дружину. Він розглядав її обличчя, волосся, очі. Вона здавалася йому дуже несимпатичною, якийсь занадто старою. «Невже я був закоханий в цю жінку настільки, що завів з нею дітей?» – думалось йому.

– Саша …

– Скільки тобі років?

– 38- здивовано відповіла Галина.

– А мені?

– Тобі 35.

«Так і думав, що вона старше. Чому ж я її тоді вибрав?» Олександру раптом почало здаватися, що ця жінка його обманює. Ніякий він їй не чоловік і діти ці не його. Не працював він ніколи на фабриці з виробництва сиру, це взагалі якась маячня, та й рис він не любить! Ні, однозначно, тут криється обман.

Саша повільно підвівся. Галина, як і діти, машинально підняла свою голову і стежила за кожним його рухом. Олександру раптом стало моторошно і похмурий холодок пробіг по його спині. «Я сиджу з якимись незнайомцями й зовсім не знаю, що у них в голові…»

Він побіг до своєї кімнати та знову замкнувся на ключ. Галина зітхнула. Вона гладила Діану по руці та тихо шепотіла:

– Не плач, крихітко, тато скоро тебе згадає. Він обов’язково нас згадає.

Але цьому не судилося збитися. На наступний день Олександр не виходив навіть поїсти. Галина стояла біля його кімнати з тарілкою картопляного пюре і наполегливо стукала у двері.

– Відкрий, Саша! Поїж хоч трохи, заради бога! Тобі треба одужувати, їсти. Не можна ж так…

Темної ночі Олександр вийшов з кімнати. Йому сильно хотілося в туалет і терпіти більше не було сил. Під дверима спала Галина. Він ненавмисно спіткнувся об її тіло і та відразу ж прокинулася.

– Саша!

– Відстань від мене, жінко! Що ти від мене приховуєш? Хто ти така ?! Не вірю я жодному твоєму слову! Не вірю, що я жив так, як ти описувала. Шукайте іншого дурня, який в це повірить, а я йду.

– Саша, заспокойся! Куди ти підеш посеред ночі? Так ти ж навіть місто не знаєш, загубишся, холодно на вулиці. Залишся, прошу!

Галина вчепилася йому в ноги, але він кричав як божевільний і їй довелося відпустити. Вибігли перелякані діти, але все, що вони побачили – це зникаючий високий чоловічий силует у вхідних дверях. Олександр залишив їх розкритими навстіж і в дім зайшов крижаний холод.

Галина лежала на підлозі й тихо плакала.