Вони оцінили мій одяг і … втратили премію за продажі

Я народилась і виросла в Харкові. Тут здобула вищу освіту і знайшла хорошу роботу, а через три роки мене перевели на керівну посаду в відносно маленьке містечко.

Там я швидко облаштувалась: купила квартиру, вийшла заміж і народила своїх дочок-близнят. Вдома я просиділа рік, а потім влаштувала дітей в приватні ясла,  а сама продовжила працювати.

Сьогодні мені згадалась історія, яка трапилась зі мною три роки тому.  У нашому містечку  вже понад рік  відкрили точку мого улюбленого магазину косметики і я все збиралася зайти до них, але вічні справи відтягували цю подію.

І ось настав момент, коли я захотіла зробити чоловікові ароматний подарунок, та й себе не обділити. Якраз зарплату отримала і, заздалегідь вибравши день, вирушила за покупками.

За покупками я завжди одягаюся не помітно і спортивно. Це зручно для пересувань по місту, де я практично  завжди ходжу пішки. Та й за двома дітьми на підборах не побігаєш у вихідні.

В той день на мені були джинси, кросівки й куртка. Дощик пройшовся по моєму розпущеному волоссі, адже я була впевнена, що встигну добігти до магазину. Всього-то на 10 хвилин посилився дощ і в красивий магазин я увійшла, як мокра курка.

Дівчата-продавці тільки кинули на мене свої погляди й ледь не відсахнулися. Вони всі такі красиві, доглянуті, на каблучках. Я на їх фоні виглядала жебрачою, яка, ховаючись від дощу, випадково забігла в перші-ліпші двері.

Коли я рушила до полиць, то почула позаду шипіння. Дівчата емоційно обговорювали мій вигляд і що я можу у них купити, адже дешева продукція зі знижкою стоїть біля каси.

Я зупинилася біля полиці з чоловічими ароматами та озирнулася на продавців, чим неабияк їх повеселила, але взагалі-то я сподівалася, що хоч хтось до мене підійде. Вони не підійшли, а підбігли, коли я простягнула руку до тестового флакона:

– У нас не можна брати товар з полиць, – повідомила мені ділова ковбаса з шикарним манікюром, стоячи від мене на відстані трьох кроків. Мабуть, щоб мати можливість втекти, якщо я накинуся на неї.

– Навіщо ж тоді існують тестери? – поцікавилася я.

– Для продавців, – пояснила мені мадам, – Ви збираєтеся щось купувати?

– Для початку мені треба хоча б ознайомитися з ароматом товару. По упаковках якось проблемно вибрати, – уїдливо сказала я.

Мені видали зовсім молоденьку дівчинку, яка боязко підійшла до мене і вперше за час перебування в цьому магазині, зі мною хтось привітався. Я описала їй план робіт: чоловічі парфуми, жіночі парфуми та дещо з косметики.

Дівчина швидко і без будь-якої зневаги показала мені потрібні відтінки чоловічого парфуму, де я нанюхавшись по саме не можу, вибрала те, що на мій смак підходило моєму чоловікові.

У жіночому відділі було вже простіше. Я точно знала, що мені зараз хочеться. Далі з кошиком, під поглядами місцевого серпентарію, ми перейшли до відділу косметики, де я порадувала себе улюбленими косметичними засобами, а заодно купила кілька товарів на пробу.

Задоволені собою ми попрямували до каси. Вже не знаю з якої причини дівчата-продавці до останнього моменту посміхалися. Може сподівалися, що я не помічаю цінники й зараз біля каси почну відмовлятися від товару, але в першу чергу з гаманця я дістала золоту карту їх магазину.

Річ у тім, що озолотила я її в рідному місті, де жила з народження. І там цей магазин косметики розвивався вже понад 10 років. А в цьому місті магазину на той момент було близько року і золоті карти зустрічалися вкрай рідко. Але влучно.

Посмішки злегка стерлися з доглянутих облич і остаточно зникли, коли каса почала вибивати довгий чек. Серпентарій поступово ображено розсмоктався по темних закутках красивого магазину.

Я щиро сподіваюсь, що тій молодій дівчині перепала хороша премія за мої покупки.

Не судіть по одязі, не все так просто.