Подруги вирішили, що в мене проблеми з грошима і не покликали в кафе
Живемо ми досить забезпечено: простори трикімнатна квартира, дві дешевих іномарки, діти добре одягнені, відвідують гуртки, харчуємося нормально. Два роки тому чоловікові дісталась у спадок двокімнатна квартира, яку ми здаємо в оренду та відкладаємо гроші дітям на майбутнє. На життя нам більш ніж вистачає.
Звісно, грошима ми не розкидаємося і намагаємося по можливості економити та відкладати гроші на депозит.
За модою я не сильно женуся, а тому купую одяг і взуття для всіх нас на розпродажах. Квитки в кіно по купонах або в години знижок. Продуктів купую стільки, скільки потрібно, щоб холодильник не ломився від запасів і раз на тиждень не перебирати зіпсовані продукти та не викидати їх.
Не розумію, навіщо віддавати дитину в елітну танцювальну школу та переплачувати за рекламу і назва, якщо можна піти до вчителів нічим не гірших, а платити у два рази менше за заняття.
На жаль, мої подружки не зрозуміли мого ставлення до грошей і покупок.
У мене три подруги з якими ми ще з першого курсу університету часто збираємося разом. У нас діти приблизно одного віку і вони добре ладнають між собою.
Дзвоню одній з подруг в суботу:
– Привіт. Які плани? Може погуляємо в парку?
– Привіт. Ой сьогодні не вийде.
Чую по голосу щось не те.
– У тебе все гаразд?
– Та все нормально.
Шепіт інший подруги «Може її до нас запросимо?». Ситуація стає не зручною. Розумію, що вони вже всі разом десь відпочивають, а мене не покликали.
Образа бере наді мною гору, я відкриваю рот і питаю, до того, як згадую про гордість.
– А ви що з дівчатами разом? Чому мене не покликали?
– Ми вирішили посидіти в кафе і не хотіли тебе засмучувати. Ми вже давно зрозуміли, що у тебе проблеми з грошима.
– Не розумію, з чого ви це взяли?
І тут вона мені пояснює.
– Ти не захотіла разом водити дітей в балетну школу, оскільки там дорого. Одяг купуєш на розпродажах, коли ми їздимо за продуктами ти майже нічого не береш. На манікюр ти з нами не їздиш. І т.д.
І ось через те, що я не витрачаю гроші бездумно, вони вирішили, що я бідна й ледве зводжу кінці з кінцями. Навіть не покликали з собою в кафе, подумавши, що мені це не по кишені.
Не можу сказати, що мені дуже прикро. На відміну від них я живу без кредитів і грошей на щастя нам більш ніж вистачає. Обурює тільки те, що вони все оцінюють тільки поверхнево.