Він навіть не приховує, що живе з нами тільки заради мами…

Ми з Іваном познайомилися на першому курсі й відразу сподобалися один одному. Який він був хороший, високий, спортивний, всі дівчата за ним бігали, а він мене вибрав. Я теж тоді нічого  була, струнка, з хорошою фігурою. Почали ми зустрічатися.  Перші три роки жили кожен у своєму гуртожитку, а потім з’явилася можливість підробітку, вирішили разом жити, щоб не розлучатися надовго.

Ясна річ, студентське життя веселе, ми завжди кудись ходили, з друзями або так просто потусуватися і до нас часто заглядали знайомі й друзі, такі ж студенти. Веселе життя була, а потім я завагітніла.

Дитині ми зраділи. Іван  пишався, що стане татом. Ми все обговорили, треба оформляти стосунки, хоча до цього не мали наміру нам і без штампа в паспорті було добре, але дитина повинна народитися в сім’ї, так у нас і вийшла сім’я.

Сім’я вийшла, а сімейного щастя не було. Чоловік не залишив свою звичку весело проводити час, тільки вже без мене. Я вагітна сиділа вдома, все-таки жінці, яка чекає дитину, все більше хочеться тиші та спокою, так було і в мене, хотілося подивитися телевізор, обнявшись з чоловіком на дивані, погуляти,  просто його частіше бачити, а чоловік все розважався. І найнеприємніше, я не знала з ким він проводить час, адже наші давні друзі всі вже переженилися і сиділи по домівках.

Мій чоловік влаштувався на роботу, ось з новими друзями-колегами він і проводив час. По тому, як витрачались зароблені гроші, з друзями вони не в парку гуляли. Якось я навіть знайшла чеки з сауни, влаштувала грандіозний скандал, чоловік округливши очі говорив:

– А що такого, хіба не можу я після робочого тижня відпочити? Сходи теж кудись …

–  Ага, з восьмимісячним животом, куди я можу сходити, на лавочці біля під’їзду посидіти з бабусями?

Він, взагалі, не розумів, чому я так лаюся, засмучуюсь до сліз, чому мені це неприємно, що він не хоче провести час зі мною, а завжди тікає до своїх друзів, не розумів, чому я якоїсь уваги вимагаю, плачу через дрібниці. Так ось і жили, у вихідні після його загулу, посваримося, потім він пробачення просить, щиро не розуміючи за що і знову мир, а в п’ятницю все спочатку. Після роботи телефон відключений і невідомо, коли він з’явиться, а я терпляче чекаю його всю ніч, сама не розуміючи, навіщо мені це.

Я чомусь думала, з народженням дитини щось зміниться, так напевно, багато хто думає, у нас нічого не змінилося. Іван намагався бути зразковим чоловіком і батьком, цілий місяць намагався, а потім варто було тільки зателефонувати його другу, він всі справи кидає і їде, на ніч, на дві, і байдуже йому, що там у сина, коліки,  зуби ріжуться, температура, головне татові весело. Я все чекала, нагуляється, перебіситься, а потім мені набридло.

Я виставила його з дому, краще ніякого тата, ніж цей. Він навіть не пручався, виявляється, у нього давно вже запасний аеродром був. Його коханкою була дівчина з роботи, яка вільна і любить весело відпочити, ось вони й знайшли один одного. Я подала на розлучення, на аліменти, але він повернувся, мабуть, батьки посприяли. Його мама переживала за нього, я хоч якась дружина, і нагодую, і виперу, а без мене, раптом зовсім пропаде.

Я його пробачила. Зараз, навіть слова доброго підібрати не можу, як себе назвати, мало мені було пережитого, що  я знову повірила, зради пробачила. Я думала він навчений цим досвідом, думала дорожить сім’єю, а він знову за старе, тільки зараз ще і грошей не дає.

– Ти й так аліменти отримуєш, чого тобі ще треба?

Так мені б хоч банальної поваги, часто думаю я про себе. Іван вже навіть приховувати перестав, що живе з нами, тільки через маму, щоб її не засмучувати. А мені  треба ще пів року, син піде в садок, а я на роботу влаштуюсь і зможу остаточно виставити його…