“Валізи в руки і до мене!” – заявила свекруха після народження онука

Ми познайомилися з чоловіком у поліклініці – я тоді проходила планові обстеження, а його мама тягала по вузьких фахівцях. На той момент “хлопчику” було 34 роки.

Звичайно, мамин синочок – не мій типаж чоловіків, але він зачепив мене культурним спілкуванням з дуже нав’язливою матір’ю. І, незважаючи на обставини, коли його супроводжуюча закочувала істерики в кожному кабінеті, він поводився стримано.

На щастя, у чоловіка не підтвердився можливий діагноз, але долю він свою знайшов. Ми одружилися досить швидко – я закохалася в нього і вирішила, що нема чого такому успішному чоловікові пропадати під спідницею матері.

На момент весілля у чоловіка було все: своя квартира, автомобіль і ще плюс заощадження. Щоправда, він продовжував жити з матір’ю, а свою квартиру здавав, щоб отримувати додатковий дохід. Його мама так навчила.

Зарплатою Ігоря до весілля розпоряджалася – вгадайте, хто? Звичайно, мама. Добре, хоч він здогадався не всі гроші їй віддавати, а одразу собі відкладати 50%. А так би ні на що не заробив!

Я молодша за чоловіка на 10 років, але це мене зовсім не бентежить. Мій характер схожий зі свекрухиним, тільки я не така нав’язлива і нахабна. А так, ми обидві владні та любимо командувати.

Я іноді думаю, що саме тому Ігор вирішив на мені одружитися – йому комфортніше жити з жінкою, яка ним керує. Ось тільки я не погоджуюся з тим, щоб у наше життя втручалася свекровка!

Коли ми відгуляли весілля, то одразу пішли у квартиру до чоловіка. Наш перший скандал зі свекрухою я не забуду ніколи. Мене звинуватили у всіх смертних гріхах, а Ігореві вона вливала у вуха, що я з ним тільки заради грошей та квартири!

Ну не бажає жінка похилого віку “розлучатися” зі своїм сином, тому і всіляко перешкоджає побудові його особистого життя. До мене він хоч і не в монастирі жив, але всіх його наречених мама благополучно спровадила!

Зі мною так не вийшло. Ще й в окрему квартиру переселила його улюбленого синочка, ось гримза я яка!

Я рада, що, незважаючи на м’який характер, мій чоловік має високий інтелект. Він не ведеться на мамині провокації і пропускає повз вуха всі наговори на мене.

Років через два, поки я не завагітніла, свекруха заспокоїлася у своїх жарких прагненнях повернути сина назад у свій дім. Але коли ми їй повідомили радісну новину, принісши в конвертику дві смужки, вона знову завела свою шарманку.

До вагітності я працювала в офісі, але чоловік наполягав на тому, щоб я не напружувалася, і звільнилася з контори.

Я так прикинула – зарплата в Ігора хороша, на нас двох і навіть трьох вистачить, тож послухалася чоловіка і написала заяву за власним бажанням.

Для свекрухи це стало ще одним приводом наполягти нашому переїзді до неї. Мовляв, ми втратимо копійку у бюджеті сім’ї, а так хоч здавати зможемо свою квартиру, та й допомога з немовлям ніколи зайвою не буде.

Я не стала вже сперечатися зі свекрухою, тому відповіла, що ми побачимо. Її теж можна зрозуміти: вона залишилася одна, все її життя полягало в єдиному синові. Плюс ще я у положенні, навіщо зайвий стрес?

Ми свекруху не усували від себе. Навпаки, запрошували її по суботах до себе або самі приїжджали на чай. Але в неї патологічне бажання бути із сином нікуди не пропало. Тому моє “Подивимось” свекруха розцінила як перемогу. Починаючи з восьмого місяця вагітності вона активно капала на мозок і мені, і Ігорю.

Дійшло вже до того, що вона прийшла до нас додому і сама почала збирати наші речі зі словами: “Вам же важко зараз, а я все одно сиджу вдома, нічого не роблю”.

Я не планувала жити з нею, незважаючи на свою відповідь, що вселяє маленьку надію. Я просто не хотіла зайвий раз вислуховувати її образи та скарги на мене.

На мого “невдячного” чоловіка вона постійно скаржиться. Мовляв, мама стала не потрібна, ось і забув про неї. Звичайно, це все маніпуляції старої зневіреної жінки, яку мені шкода, з одного боку, але з іншого я розумію, що жити разом нам буде дуже непросто.

У період вагітності я не дозволила свекрусі збирати наші речі, пославшись на те, що мені складно на останньому терміні вагітності змінювати обстановку. Як не дивно, свекруха нам тоді дала спокій.

Не встигло пройти і двох тижнів з моменту виписки з пологового будинку, як я почула знайому “пісню”, коли свекруха прийшла відвідати онука: “Валізи в руки і до мене!”

Мені й правду зараз важко з немовлям справлятися одній. Чоловік постійно на роботі, а ввечері приходить сильно втомлений. Думаю, знайти компроміс із свекрухою у вигляді регулярного відвідування нашої квартири.

Ми з Ігорем порадилися – таким чином, ми вб’ємо одразу двох зайців. Мама, нарешті, відстане від нас зі своїм переїздом (я дуже сподіваюся!), якщо частіше приїжджатиме до нас.

Друге – я зараз відчуваю деякі труднощі з доглядом за малюком. Як-не-як, але свекруха – досвідчена жінка в цьому плані. Буде мені більше допомагати, навчить стежити за малюком.