У мене у житті склалася дуже неоднозначна ситуація. Навіть не знаю, як це сформулювати… Я страждаю від того, що в мене чоловік дуже добрий сім’янин. Розповім про все по-порядку

Коли ми тільки познайомилися з майбутнім чоловіком, кохання обрушилося на нас чи не з першого побачення. Було таке відчуття, що ми знаємо одне одного дуже давно.Коли ми були разом, час для нас зупинявся. Могли просто сидіти, обнявшись, думаючи, що минуло п’ять хвилин, але годинник показував, що минуло вже сорок.

Можливо, хтось скаже, що в цьому і є краса молодості. Але нам тоді було по двадцять сім. Не сказати, що романтичні підлітки. Мабуть, справді нам судилося зустрітися і закохатися.

Ми якось одразу знали, що завжди будемо разом. За тиждень спілкування Ігор познайомив мене з батьками. А за півроку ми вже одружилися. Ми побралися б і раніше, але я відмовлялася, скільки могла. Не хотілося так стрімко поринати у шлюб.

Я ніколи Ігоря біля своєї спідниці не тримала примусово. Не було такого жодного разу, щоб я кудись його не відпустила. Ось у них у колективі було таке, що на корпоративи дружин своїх чоловіків не пускали. Мій завжди ходить, слова жодного разу не сказала. Друзі його на рибалку звуть – будь ласка, коханий!

Ігор у мене взагалі зразково-показовий чоловік. Він не п’є, не курить. Усі гроші додому приносить. З роботи їде – обов’язково зателефонує, щоб дізнатися, що дорогою купити. Золото, а не чоловік.

Ось через його добрий і м’який характер його всі і використовують! І почалося це задовго до моєї появи у його житті. Сім’я у них невелика, але дуже любить застілля. Вони там салатів скуштують, вип’ють, як слід, а потім їх усіх Ігор має розвести по домівках.

А ні, не тільки розвести! Вони вже точно знають, що він їм не відмовить, тому всі: батьки, сестра і тітка, просять забрати їх відразу, ще до застілля. Тобто повний пансіон! Спершу він їх усіх збирає та привозить, а потім також усіх назад по місцях!

Я вперше, коли з цим зіткнулася, думала – ну гаразд, нам же по дорозі. А потім зрозуміла, що це не раз! Це система. Будь-яке свято! Ось, наприклад, Новий рік. Сім’я вирішила відзначати в квартирі бабусі з дідусем. Чоловік працює по змінах і в новорічний вечір прийшов додому лише о дев’ятій вечора.

Я спокійно збираюся, до Нового року час є. І тут починає дзвонити свекруха і кричати де ми є. Виявилося, ми мали за ними заїхати, потім забрати сестру з племінницею.

І все це має бути рівно о 22.00 год. У результаті чоловік їхав нічним містом, як Шумахер. Боявся запізнитись. Я думала, посивію тієї ночі. У шлюбі ми тоді були три тижні.

Ось після цього у нас відбулася дуже серйозна розмова із чоловіком. Я йому зрозуміло намагалася пояснити, що його просто використовують. Адже і сестра, і батьки мають свої машини, і вони запросто могли дістатися самі. Але вони так звикли, що Ігор їх скрізь возить, що навіть такої думки не народилося.

Його мати постійно дзвонила нам і просила кудись відвезти, при цьому свекор на пенсії і лежить поряд на дивані. Коли вони так зірвали нам плани один раз, потім другий, до чоловіка стало нарешті доходити.

І щоб ніхто мене не засуджував, прошу замітити, що мама зазвичай просто планувала всі справи на вихідні сина. Вона знає його графік: три за три. І все її життя було підгадано під ці дати.

Але до відома сина ніхто ніколи і не думав ставити. Просто, поки він на роботі останню зміну, йому надвечір надходило повідомлення з інформацією, де і о котрій він має бути.

Мама так звикла, що Ігор самотній, що у своїй свідомості навіть не припускала, що у нього можуть бути якісь свої плани на вихідні. Коли вкотре мама подзвонила з проханням підкинути її до магазину, а ми на той момент збиралися в кіно, Ігор не витримав і поцікавився, чому батько її не відвезе.

Мама образилася і кинула слухавку. Після цього випадку мама рознесла всій рідні, що Ігоря дружина під каблук загнала. Що у хлопчика більше немає власної думки. Раніше він усі їхні сімейні заходи з радістю відвідував, а тепер носом крутить! А Ігор просто нарешті зрозумів, що його всі використовують.

У чоловіка завжди були дуже близькі стосунки із двоюрідною сестрою. Вона із сім’єю живе у сусідньому місті. Їхати трохи більше години. Раніше Ігор до них у гості мотався чи не кожні свої вихідні.

Там племінниці його обожнюють. А коли ми одружилися, і у нас народилася дитина, я почала пропонувати кликати їх у гості до нас. А чого це тільки ми повинні весь час у таку далечінь мотатися? Тим більше з немовлям на руках!

Покликали один раз – ой, щось небажання. Покликали ще – у нас плани на вихідні вже є. Після третьої відмови мені чоловік уже сам підійшов і сказав, що навіть не думав, що вони з сестрою спілкувалися рівно до того моменту, поки це не обтяжувало її. І йому від цього усвідомлення стало прикро.

Ніхто не може уявити, що ми просто любимо один одного і нам добре разом. Зараз ми одружені вже п’ятий рік. Ми маємо сина. Весь свій вільний час Ігор намагається проводити з нами. Синові скоро два роки, дуже цікавий вік. Ігор любить із ним грати.

Але вся рідня чоловіка вважає, що це ненормально, якщо, наприклад, дружина захворіла, то чоловік не їде відзначати із родичами восьме березня, а хоче залишитися з нею та дитиною.

Що якщо у нашого сина за режимом денний сон, то ми не приїдемо до свекрухи на день народження до першої години дня, як усі запрошені. А приїдемо пізніше, після четвертої, коли син прокинеться та поїсть.

Але ж це маму чоловіка не влаштовує! А хто дорогою забере тітку, якщо ми поїдемо не на призначений час? Для мене мій Ігор – ідеал. Він добрий чоловік і батько. Але виходить, від того, що він став добрим чоловіком, він перестав бути добрим сином, братом, онуком, племінником.

Ну, це, звичайно, не в моїй уяві. І щоразу, коли чоловік буває у батьків, йому видають тонну негативу на тему, як він змінився і яка мерзенна в нього дружина.