-Так, це ваш дім, але я живу тут, щоб допомогти Вашій сім’ї розплатитися за кредит, до якого я не маю ніякого відношення…

Заміж Ліда виходила у 24 роки, а її чоловікові Івану було 27. Вона вже тверда стояла на ногах: освіта була, робота теж. Та й не безприданницею вступала в шлюб.

Колись дідусь по батьківській лінії заповів дівчині свою двокімнатну квартиру. У спадковому житлі Ліда не жила самостійно жодного дня. Дівчина до заміжжя залишатися з мамою і татом, а свою квартиру здавала, прислухавшись до маминої поради.

Власницею Ліда стала у 20 років. Ремонту в дідовій квартирі не було давненько. Мама і запропонувала накопичити на хороший ремонт, здаючи житло орендарям. Ну і меблі теж хотілося поміняти. А потім у неї зав’язалися стосунки з Іваном. І все було серйозно, справа неухильно йшла до весілля.

Перед тим, як йти подавати заяву на реєстрацію шлюбу, Іван познайомив обраницю зі своїми рідними: мамою, старшим братом і його сім’єю.

– Мене не знали куди й посадити, – згадує Ліда, – стіл накрили й так радо зустріли. І дружина дівера, і мама Івана, прямо сяяли усмішками.

– Своя квартира? – радісно сплеснула руками майбутня свекруха, – Це ж чудово. Орендарі? Правильно. Накопичити на ремонт та інше.

Галина Романівна, так звали маму Івана, через пару тижнів і запропонувала: орендарям не відмовляти, а жити в неї у квартирі,  перший час, поки дітей не мають.

– Ну невже ми з тобою не порозуміємося? – підморгувала мама Івана майбутній невістці.

Ліда була проти, хотілося відразу самостійності, у батьків вже накопичилася достатня сума, та й навіщо жити разом, коли є можливість відразу будувати сім’ю на своїй території? Виявилося, що справа була в боргах сім’ї майбутнього чоловіка.

– Поки я працював і був не одружений,  в загальний бюджет і мій заробіток йшов. А борг, тобто кредит, з’явився тоді, коли одружувався старший брат. Кредит взяли на маму, – розповів Ліді майбутній чоловік, – на перший внесок брату для іпотеки. Тепер брат платить іпотеку, а ми  з мамою сплачуємо кредит. Якщо не стане мого заробітку, то мамі не потягнути й братові теж. Платити залишилося 2 роки.

– Ти у своєму розумі, – обурилася мама, коли Ліда сказала, що готова прийняти пропозицію Галини Романівни, щоб сім’я майбутнього чоловіка могла розрахуватися з боргами, – вони будуть кредит платити, а ти будеш утримувати дорослого мужика і його маму шляхом здачі своєї квартири?

Але Ліді тоді здавалося, що це правильно, по родинному. Вона погодилася і після весілля вони зайняли кімнату Івана.

Перший час все йшло спокійно. Галина Романівна в побуті лапки не склала і всю домашню роботу на дружину сина не перевалила. Але кімната Івана й Ліди була набагато більша за ту, де мешкала Галина Романівна.

Частина речей свекрухи зберігалася у них,  в шафах речі сезонні, в кутку допотопна швейна машина, книжкові полиці. І за всім цим добром мама Івана могла увійти в будь-який час доби. Вони сплять, а свекруха сідає рушник підшити, або книжку стоїть вибирає, щоб почитати, коли не спиться вночі.

Для машинки в коридорі або на великій кухні Галини Романівни цілком би вистачило місця, але на пропозицію винести річ з їх з чоловіком кімнати, або просто помінятись кімнатами,  Ліда почула:

– Нічого я нікуди виносити не буду. Це моя квартира, я так звикла. І я 30 років живу у своїй кімнаті та не бажаю нічого міняти. Не треба командувати в моєму домі.

– Так, це Ваш дім, – відповіла свекрусі Ліда, – але я живу тут, щоб допомогти Вашій же сім’ї розплатитися за кредит, до якого я не маю ніякого відношення. І гроші з оренди моєї квартири йдуть на харчування, оплату комуналки та інші потреби, мої, мого чоловіка і Ваші.

Іван в цей час був на роботі. Галина Романівна перед приходом сина вийшла з дому під приводом, що в магазин. А сама встигла зустріти сина і викласти йому свою версію суті конфлікту.

Чоловік прийшов, коли Ліда вже зателефонувала орендарям, щоб з’їжджали. Вона вирішила, що за ці 5 місяців і так дуже допомогла свекрусі й більше не хоче терпіти докори та миритися з незручностями. Вона збирала речі і думала, що тепер і чоловіка у неї немає, і у батьків пожити доведеться, ремонту  так і не починали в її квартирі.

– Зібралась? – запитав Іван дружину, – А мої речі чому не поклала? Так, я з тобою. І ні, не до твоїх. Давай на пару місяців   знімемо квартиру, зробимо ремонт і вже тоді переїдемо в двушку. Якщо ти, звичайно, не проти чоловіка-приймака?

– А ти куди? – не зрозуміла зборів сина Галина Романівна, – я думала, що ти все зрозумів з моєї розповіді. Ти мене залишиш одну з боргами? Ти ж мені син, я ж тебе виростила!

– Так, – відповів Іван, – і мене, і мого старшого брата. Ось я і вважаю, що раз борг цей ми платимо за брата, то нехай брат і здає своє житло. Ви можете з’їхатися з ним тимчасово і платити іпотеку і борг. Я і так допоміг досить, а Ліда і зовсім відношення до наших фінансових проблем не має.

Вони 4 місяці жили на орендованій квартирі, потім вже вселилися в відремонтовану квартиру. А рівно через рік після новосілля у них донька народилася. Відносини з родиною Івана ввічливо-відсторонені. На них ще й досі ображаються: кинули в боргах. Але Ліда з чоловіком себе винними не вважають.