– Та як ти тільки могла подумати, що я захочу виховувати чужу дитину?

Десять років тому, після весілля, Віра і Марко почали мріяти про дитину. Перші два роки тільки будували плани, а потім почали працювати над цим питанням, але нічого не виходило …

Умовити чоловіка сходити на обстеження Вірі вдалося тільки після трьох років марних спроб завагітніти. Результат був невтішним: Марко не може мати дітей. Лікарі розводили руками, з рекомендацій – тільки надія на диво.

Марко замкнувся в собі. Це був дуже складний період у житті родини. Віра, як могла, намагалася підтримати улюбленого чоловіка…

Якось Вірі вдалося зберегти сім’ю. Марко кілька разів поривався «дати їй свободу», якої вона не хотіла, бо дуже любила свого чоловіка. Він, чомусь думав, що без нього вона буде щаслива. Майже п’ять років подружжя прожило в періодичних терзаннях, але Віра не могла, та й не хотіла, розлучатися з Марком.

Одного разу, в розпачі, вона почала шукати подібні історії в інтернеті. Одна з них, змусила її зважитися на обман. У тій родині, про яку прочитала Віра, була така ж проблема, але дружина зробила ЕКО з використанням донорського матеріалу, а чоловікові сказала, що трапилося «чудо». Він повірив, а можливо вдав, що повірив, але тепер подружжя щасливі та виховують сина.

Віра довго думала, але все ж таки зважилася і зробила аналогічний крок. На жаль, наступний етап задуму пішов не за планом. Марко не повірив в «чудо» і звинуватив дружину в зраді.

Довелося зізнатися в скоєному. Підтвердженням була документація з центру репродукції, звинувачення в зраді було знято. Але від чужого дитини Марко все одно відмовився. На подібні заходи він був не згоден з самого початку, також негативно ставився і до усиновлення.

– Та як ти тільки могла подумати, що я захочу виховувати чужу дитину? Іди й більше не з’являйся мені на очі!

Віра повільно збирала речі. Все в цій квартирі нагадувало їй про те, як добре їм з Марком було колись … коли вони тільки одружилися, будували плани на подальше життя, мріяли про дітей … Десять років! Цілих десять років втрачено даремно!

Але тепер у Віри буде те, про що останні п’ять років вона вже навіть і не мріяла … дитина, своя рідна та улюблена дитина! І все одно, хлопчик це буде чи дівчинка, головне, що вона все ж стане матір’ю!

У Віри ніби щось лопнуло всередині, напевно, це було терпіння. Вона раптом перестала думати про чоловіка, його душевну рівновагу і подумала про себе. В її душі не було ні грама сумнівів, що вона зробила помилку, тим більше що зробила вона це з кращих спонукань. Це була спроба допомогти як собі, так і своєму нещасному чоловікові.

Марко тепер нехай живе так, як хоче. А ось у Віри скоро почнеться нове життя, довгоочікуване життя мами …