Сімʼя брата подарувала батькам дачу лише від себе, хоча ми вклали половину суми. – Ну руками ж я все робив!

Посварилися з сімʼєю брата, хоча до цього дуже непогано спілкувалися, я навіть сказала б, що товаришували. Навіть не знаю, що образливіше, що вони так з нами вчинили, або те, що більше дружити не будемо.

А ми явно не будемо, бо брат та його дружина вчинили дуже негарно. Одноосібно подарували нашим батькам дачу, на купівлю якої ми з чоловіком дали половину суми.

Ми думали, що цей подарунок буде від нас усіх, все-таки дача – не найдешевший подарунок. Але брат вирішив, що коли ми там руками не допомагали, то він може собі привласнити всі лаври.

У наших батьків цього року рубінове весілля, ювілей. Хотілося зробити якийсь подарунок, що запам’ятовується, тому що сорок років сімейного життя – це круто.

Ідея об’єднати зусилля, щоб разом подарувати один добрий подарунок, належала братові, але і я, і мій чоловік підтримали цю ідею. Почали думати, що дарувати.

Варіантів перебрали безліч, адже простим букетом тут не хотілося оброблятися. Але ніяк не могли зійтись у думках.   Але після довгих роздумів знайшли варіант – вирішили купити батькам дачу. Вони частенько їздили на дачу до друзів, дуже їм подобався такий відпочинок. А зараз ще й мама на пенсію вийшла, тож дача буде дуже доречною.

Дачу шукали довго, бо батьки не мають машини, треба було брати щось ближче до будинку. Та й щоб там все було більш-менш пристойно, і ціна не зашкалювала за межі розумного.

На якісь огляди виїжджали разом, на якісь лише брат із дружиною. У нього робота з плаваючим графіком, тому вільного часу більше, ніж у нас.

Нарешті знайшли непоганий варіант, який був майже ідеальним. Майже – бо там треба було прикласти руку, щоб привести все до житлового стану.

Треба було окосити ділянку, в будинку розібратися з проводкою, зробити легкий косметичний ремонт та навести лад. З проводкою мій чоловік допоміг, а решту робили брат із дружиною.

– Та чого ми вас до вихідних чекатимемо? Самі впораємося, до вихідних уже все висохне, – казав брат.

Гроші на ремонт ми переводили, на найм газонокосильника також. Але руками там попрацював лише чоловік із електрикою.

Було вирішено, що дачу оформляємо спочатку на брата, а він по дарчій потім передає батькам. Мого чоловіка така схема напружувала, але я його заспокоювала, брат собі дачу не залишить, не така людина.

Справді, брат не залишив собі дачу, він підставив нас зовсім інакше. Просто на святі батьків заявив, що ця дача – подарунок їм від нього та дружини. Про нашу з чоловіком участь – промовчав.

Уявляєте, яка несподіванка? Брат встає вітати, дарує батькам ключі та роздруковані фотографії разом із документами на дачу та заявляє, що це вони з Анною вирішили їм такий подарунок зробити.

Ми не стали прямо за столом кричати, тому що, по-перше, були в шоці від того, що відбувається, по-друге, не хотілося ще гірше виглядати.

Вийшло, що ми на ювілей батьків прийшли з порожніми руками. Ось такий поворот. Принаймні у всіх склалося таке враження.

– А що не так? Ну, скинулися ви, ну, а руками я все робив! Тому й подарунок від нас, – знизав плечима брат, зовсім не бентежачись.

Мамі з татом я потім розповіла, як було діло, звичайно, але тепер і сама не хочу з братом спілкуватися, і чоловік чути про нього та його дружину не хоче.

Не розумію, навіщо так було робити, адже ми ділили витрати навпіл і допомогу пропонували. Дякувати Богові, що брат не вирішив дачу собі залишити. Після його вчинку я взагалі вже нічому не здивувалася б.