– Придумай щось зараз. Я ризикувати здоров’ям своєї дитини заради твого кота не буду!

Леся виросла в невеликому селищі. Вона була єдиною дочкою  в матері, а її тато помер, коли дівчинці було всього 10 років. Мама заміж більше не виходила і присвятила себе дочці. Леся добре вчилася, завжди була розумною та економною.

Вона закінчила університет в обласному центрі, влаштувалась на роботу та часто дзвонила мамі. Згодом вони продали будинок з ділянкою в селищі та взяли трикімнатну квартиру в іпотеку. Леся добре заробляла, а її мама влаштувалась нянею до сусідки, в якої було троє дітей.

Два роки тому, дівчина купила собі на день народження персидського кота, їй з дитинства подобалась ця порода. Свого Томаса вона дуже любила, а тому кіт завжди відчував себе господарем в домі.

В період чергової відпустки, Леся чекала на гостей. До неї мала приїхати її двоюрідна сестра з сином. В дитинстві дівчати дружили, а потім багато років не бачились.

-Нас зустрічати не треба, ми на таксі скоро приїдемо. Так, ми на пару днів. – сказала Настя по телефону.

Візит не вдався з перших хвилин.

– Ану геть звідси! – з порога Настя накричала на кота.

Томас у відповідь на недружню поведінку гостей насторожився. Він вигнув спину, витягнув хвіст вгору і зашипів. П’ятирічний син Насті кинув в кота черевичком. Томас моментально злетів на шафу. Настя удала, що не помітила цього, а ось Леся мовчати не стала:

– Артур, котик – він живий. Йому боляче. Котиків ображати не можна. Він тут живе, це його дім, – спробувала вона напоумити дитину.

Безрезультатно.

– Ти б краще цього мешканця віддала комусь на пару днів. У Артура на кішок алергія. Завтра чхати почне. Так що постукай сусідці, скажи, нехай ваш Томас поки у неї поживе. Або на вулицю гуляти його відправ, нічого йому там не буде, – безапеляційно заявила Настя.

Леся здивувалася.

– Настя, пригальмуй. Томас – домашній кіт, мій улюбленець. На вулиці він не гуляє. Знайомих, яким я могла б довірити тварину прямо зараз, у мене немає. До того ж це – безглуздо. Якщо твоя дитина алергік, то мало просто віддати кота. Потрібно провести повне вологе прибирання, щоб у квартирі не було котячої шерсті. Це справа не одного дня. Якби ти заздалегідь мене попередила, я б, можливо, щось придумала.

– Придумай щось зараз. Я ризикувати здоров’ям своєї дитини заради твого кота не буду!

– Я тебе дуже добре розумію. Моя приятелька квартиру здає подобово, можу їй зателефонувати та домовитися.

– Ось! А ти говорила – нікуди кота прилаштувати. Відвези Томаса в ту квартиру, потім стіл накриємо, посидимо, – Настя вже по-хазяйськи рилася в холодильнику Лесі.

Томас мив мордочку, сидячи на шафі.

– Ні, Настю. Ти мене не зрозуміла. У квартиру моєї подруги поїдете ви з Артуром. Шерсті тварин там немає, тому твоєму синові перебувати в цій квартирі безпечно. Я зараз подзвоню подрузі, якщо квартира вільна …

– Ти що, мене виганяєш? Виставиш нас на вулицю заради кота? Ось так просто плюєш на все, що нас пов’язувало? Не подобається кіт, тому вали звідси? – Настю, що називається «понесло», – Ти думаєш я квартиру подобово не знайду?

Гості відчалили так само швидко, як і приїхали. Настя на прощання дверима грюкнула. Томас зістрибнув з шафи й почав тертися мордочкою по ногах господині та ласкаво мурчав.

– Алергія? В Артура? На кішок? – здивувалася  мама Лесі, – Ніколи не було. Не бери в голову, це ж Настя, вона завжди скандальна була. Любить до себе увагу привертати.

Привернути до себе увагу Насті не вдалося. Хоч і зателефонувала вона всім родичам зі скаргами на те, що Леся викинула її з дитиною на мороз. Але молодий матері чомусь ніхто не повірив. І в гості, як не дивно, не запросив. Цікаво чому?