Як тільки я зривалась, дочка говорила “Ти зла”

Коли моїй дочці було 4 -6 років, вона часто пропускала мимо вух всі мої слова. Я могла по 4 рази просити її прибрати іграшки з підлоги чи поскладати свої речі. Я жива людина, а тому інколи не витримувала і зривалась.

“Чому ти така зла, мамо?” – запитувала мене дочка крізь ридання. А я не зла, я просто зневірилася, втомилася, адже я говорю, а тебе ігнорують. Мені здається, кожна людина в якийсь момент зривається.

І ось найцікавіше, що поки ти мовчиш і терпляче повторюєш одне і теж, то ніхто не помічає, твоєї терпимості та не хвалить твою витримку. Але варто тільки дати собі слабину і висловити, все що накипіло (причому за справу) – все – відразу ти зла, жахлива, та що там – просто монстр і навіть в дитбудинку люди добріші. Головне – обличчя зробити ображене та пригнічене, щоб мама забула через що взагалі був весь праведний гнів і відчула себе винною.

І якщо раніше я шкодувала, що не змогла зберегти самовладання і влаштувала рознос, картала себе, то поступово приходжу до висновку, що це дуже корисний захід. Дітей треба обов’язково приводити до тями й так, ось такі потужні емоційні сплески працюють дуже навіть не погано.

Діти одразу згадують, що мама не предмет інтер’єру, не служниця і не буддійський монах зі вселенським всепрощенням. Мама – людина, зі своїми почуттями, маму можна образити, мама може вибухнути. Єдина умова – такі методи дуже-дуже рідко. І головне, вибачитися, якщо дійсно перегнули палицю.

Вибачитися за крик і пояснити, що крик – це не злість, це ознака втоми, це остання спроба зробити так, щоб тебе почули. До речі раніше мені було якось ніяково вибачатися перед донькою, здавалося, що вона вчепиться за це моє вибачення і сяде мені на голову. Але ні – у нас виходить відмінний тандем – вона вибачається за свої дії, я за свої й всім добре і ніхто не відчуває себе скривдженим і ображеним.