“Покажіть зміюці, хто в будинку головний!” Як свекруха та невістка помирилися

Є в мене подруга, Настя. Вона майже на десять років старша за мене. У період воцерковлення ми близько зійшлися, багато разом пережили — від осяянь та чудес до розчарувань і навпаки. І досі продовжуємо дружити.

Подруга часто скаржилася на свою свекруху і просила поради, як із нею боротися. Ні, Мар’я Іванівна не монстр якийсь, а цілком пристойна пані.

Але біда в тому, що син у неї єдиний — Влад, чоловік Настч. Інших дітей нема. І берегла його завжди Марія Іванівна від усіляких бід, напастей та потенційних наречених. Бо ще не народилася та бездоганна жінка, для якої вона свого хлопчика ростила.

А наречених ця жінка завжди чула за версту, про це мені сам Влад розповідав. Навіть не треба було говорити, що це обраниця сина. Все визначалося просто. Якщо дратує без причини Марію Іванівну якась дівчина — значить син на неї око поклав. І не помилялася ніколи, серце материнське не обдуриш.

А навіщо її ідеальному хлопчику ці пройдисвітки? І любила повторювати: “Жінок багато, а мати одна!”

Але, заради справедливості, Влад навіть у таких умовах маминим синочком не виріс. Міг часом і характер показати, якщо треба. Так він і зробив, коли Настю зустрів та закохався без пам’яті.

Спочатку від дівчину від матері завбачливо приховував. І про майбутню свекруху Насті мало говорив. Навіщо всі ці нерви. Але мати якось дізналася. І образилася, що її до відома не поставили і благословенням знехтували.

Незважаючи на вражене самолюбство, битися в істериці мудра мати не стала, а лагідно заговорила з сином:

– Я її ще не бачила, але відчуваю, що вона тебе не варта. Тож встигнеш ще одружитися, синку. Нам і так добре разом.

Але сина як підмінили.

“Я її люблю! – каже. — І взагалі це моя особиста справа — коли і з ким мені одружитися. І крапка!”

Тут уже в хід пішли корвалол, швидка і «я тебе ростила, ночей не спала…» Але Влад був непохитний.

Тоді вирішила Марія Іванівна із сином більше не сперечатися. Але продовжила діяти – тихо, жорстко та рішуче. З’ясувала вона й адресу Насті та місце роботи. І відбулася перша зустріч майбутніх невістки та свекрухи.

Настя – лікар-невролог. І Марія Іванівна прийшла до неї під виглядом пацієнтки, щоб дізнатися вирішила, що за птах. А якщо не так, то й скаргу накатати. За грубість, наприклад.

І поводилася майбутня свекруха на прийомі так, ніби на грубість і наривалася. То молоточком їй по коліна не так стукають. То хребет неправильно чіпають.

— Психічні та нервові розлади в анамнезі є? – запитала Настя.

— Ви що мене божевільною вважаєте? Як не соромно!

– Ні, що ви. Я просто бачу, що ви хворі, і вам потрібна допомога. Ось ми підберемо вам лікування, і все буде гаразд.

Треба сказати, що на останній фразі Марія Іванівна, крім своєї волі, перейнялася до майбутньої невістки симпатією. Справа в тому, що «хворіла» вона часто. Дзвонила синові, казала, що вмирає.

Спочатку Владик переживав. Зривався з роботи, викликав швидку, віз мати до приймального покою. А вона, радіючи в душі, щоразу мовила слабким голосом:

— Не хвилюйся, мій хлопчику, значить пробив мій час. Та й навіщо все це… Виріс ти, я тобі вже не потрібна.

Владик плакав, клявся, що вона йому потрібніша за всіх. І мати вирішувала ще пожити.

Але з роками син перестав вірити Марії Іванівні. Лікарі ж казали, що з нею все гаразд. Від чергових скарг Влад лише відмахувався: “Мам, ну годі вже”. І сусіди вже не вірили, і подруги.

А Настя її так уважно слухала! Як лікар вона зрозуміла, що з таким пацієнтом марно сперечатися. Краще вислухати.

Ще більше Марія Іванівна перейнялася до неї, коли та запитала: «Нервові потрясіння були?» І нещасна мати видала їй наболіле — мовляв, син підчепив якусь зміюку підколодну, і тепер вона, рідна мама, йому не авторитет.

— Мама завжди має рацію! – ласкаво втішала її Настя, не знаючи, хто перед нею. — Ваш син це обов’язково зрозуміє. А зміюці ви просто покажете, хто у будинку головний.

«Гаразд, піде! – вирішила Марія Іванівна. — Буде в мене вдома свій лікар».

Але синові про зустріч нічого не сказала.

Влад зауважив, що мама раптом стала дивовижно поступливою в питаннях його майбутнього шлюбу. Навіть сама просила її із дівчиною познайомити. Так вони з Настею зустрілися вдруге. Та ображатися не стала. Сподівалася, що тепер знайде з майбутньою свекрухою спільну мову.

Зіграли Настя із Владом весілля, оселилися в окремій квартирі. Думали — тепер уже свекруха заспокоїться. Але не тут було. Тепер у їхньому житті Марія Іванівна контролювала все.

Якось молодята прийшли до матері Влада у гості. І коли за столом Настя відмовилася їсти десятий пиріжок, Марія Іванівна прискіпливо оглянула з усіх боків невістку і задумливо промовила:

— Владику, дивись, яка вона худа. Може, вона й народити не зможе…

Насті дивом вдалося змовчати, а Владику якось відволікти матір від теми.

Але з того часу Марія Іванівна наполегливо радила Насті, які продукти їсти і чим годувати чоловіка, щоб швидше завагітніти. Ну і в який час доби і в якій фазі Місяця робити зусилля в цьому напрямі.

Коли Настя м’яко поділилася невдоволенням із Владом, той тільки жартував: «Мати знає, що говорить. У неї, на відміну від нас з тобою, дитина є і дуже вдала».

Марія Іванівна дзвонила молодим щовечора о 22:00, щоб перевірити, чи вони вдома. Пізно гуляти небезпечно. І якщо їх, не дай Боже, не було — інфаркт, інсульт, корвалол і «я переживаю».

Ще свекруха мала ключ від їхньої квартири. Коли вдома нікого не було, спеції з пакетиків по баночках розсипала та на кожну наклейку приклеїла. У холодильнику прибрала, сир із пліснявою французький викинула, підлогу помила… Це не дуже приємно, але гаразд. Над сиром Настя навіть посміялася.

Невдовзі Настя завагітніла. Цьому раділа вся родина. Але після чергового візиту свекрухи майбутню матір чекав на сюрприз. Всі речі в шафі були повішені шкереберть.

— Це щоб плід у животі вниз головою швидше ліг. Повіками так заведено! І не смійся. І нога на ногу не сиди — клишоногим буде.

Ну і таке інше. Аж до того, що дату виписки Насті із сином із пологового будинку Марія Іванівна перенесла на день пізніше. Мовляв, її знайома санітарка вдягатиме онука.

— Я внучка мого, Івасика, берегтиму від усяких бід і напастей, — поклялася щаслива бабуся.

І Настя здригнулася.

«Мамо, їдьте додому»

Пологи пройшли не без ускладнень, у Насті боліли шви. Доглядати дитину однієї було непросто, а Влад постійно був на роботі. Довелося свекрусі оселитися у молодят ненадовго.

Марія Іванівна самозабутньо няньчила Івасика, ночей не спала. Купала сама. Він, правда, репетував як різаний. Виявилося, бабуся занурювала його в гарячу воду — «щоб пропотіла і вся нечисть з нього вийшла».

Візок шпильками обвісив — від пристріту. А ще помадою червоною на лобі йому крапку ставила перед прогулянкою і сіллю на це місце сипала — теж від усілякої порчі. Насті від цього ставало погано, але вона кріпилася.

Свекруха все найкраще знала і періодично Насті нагадувала, як та їй у першу зустріч сама сказала: «Мамочка завжди права». Але ж допомагала. Без неї молоді батьки не впоралися б.

У результаті Настя раніше часу постільний режим порушила і встала. Вирішила, що нехай краще у неї шви розійдуться, ніж вона ще пару днів зі свекрухою під одним дахом проживе:

— Мамочко, їдьте додому… Ви втомилися. Дякую Вам від щирого серця. Ні, завтра нас відвідувати не треба. Ось ваша валізка. Нічого страшного, що мені важке піднімати не можна. Є речі й страшніші.

Загалом і це пережили.

Єдиний син Насті та Влада підріс. І настав той страшний день, коли Іван привів додому дівчину і сказав:

– Наречена моя, люблю не можу! Одружуся!

Тут Настя в осад і випала. Її запитати забули. А невже вона синочка, ягідку свою ненаглядну, для цієї авантюристки ростила, ночей не спала.

— Може, не треба, синку, нам так добре разом?

– Моє діло!

Далі корвалол, швидка…

— Ой, мам, ну годі, га?

Десь це вже було… Але в ті далекі часи Настя клялася, що ніколи не буде такою матір’ю та свекрухою, як Марія Іванівна.

– Ні, ти уявляєш! Вона ж худа, як жердина! Така й народити нам не зможе! — кричала Настя мені в слухавку.

Я тільки мовчала у відповідь.

— Зайшла я до них, а там бардак! Ну прибрала трохи! А вона незадоволена: «Не треба до наших речей лазити!» Ні, ну ти глянь на неї! Вона ж і приготувати не може! Доводиться їм борщі варити. А що ця молода зробити може…

Якщо чесно, у цей момент я просто сміялася.

А Настя зрозуміла, що головний козир у цій ситуації – її власна свекруха. Та сама в жаху була, що Іван її не спитав.

Ну і настав у них мир. Разом лавину своєї турботи та кохання на молоду сімʼю обрушили. Вчать неідеальну невістку, як завагітніти швидше та їх хлопчика добре доглядати. Благо, там наречена – психотерапевт. Професійні ходи до них застосовує. Але чи надовго її вистачить невідомо.

А коли я Настю нагадую, як вона мені колись на Марію Іванівну скаржилася, та тільки обурюється:

– Кому не лізти, мені? Я ж мати! Ось вийдуть твої дівки заміж, подивимося, як ти заспіваєш…

Напевно, вона має рацію.