Невістка сама вдома цілий день сидить, а потім ще й на мого сина частину домашніх справ спихнути норовить, хоча він працює

Усе чекаю, коли в сина терпіння скінчиться й очі відкриються. Знайшов собі на шию захребетницю, сил ніяких немає дивитися, як вони живуть. Невістка цілими днями вдома сидить, і ні, не в декреті, а просто так, і вистачає совісті ще й синові моєму претензії висловлювати, що він по дому не допомагає. Наче йому на роботі справ мало.

Коли вони познайомилися, Аня ще працювала. Ось на роботі й познайомилися – вона бухгалтером на їхньому підприємстві працювала. А потім весілля, майже відразу вагітність, до декрету допрацювала, а потім вирішила, що хоче бути домогосподаркою.

– Та мені ніколи моя робота не подобалася. Мама свого часу змусила відучитися, от і працювала, – розповідала невістка.

Не сперечаюся, буває таке, що робота не до душі. Але це ж не привід сидіти на п’ятій точці, можна ж відучитися на щось інше, і роботу знайти в іншому місці. Тільки це все не для нашої Ані, вона собі вирішила, що буде домогосподаркою. Син противитися не став, хоча жити на одну зарплату, звичайно, важкувато.

– Ну яка з Ані зараз працівниця буде? Дитину в садок доведеться віддавати, вона там хворіти буде постійно, а Аня вічно на лікарняних. Ніяких заробітків, а на ліках і зовсім розоримося, – переконував син чи то мене, чи то себе.

Раз вирішили, нехай так і буде. Вони окрема сім’я. Та й якась частка істини в його словах була. Я тоді працювала, а сваха жила далеченько, тож допомагати з лікарняними ми точно не змогли б.

Так Аня у нас і стала домогосподаркою. Тільки розуміла вона своє домогосподарство якось дивно. Для мене, якщо ти вже не працюєш і вважаєшся домогосподаркою, то на тобі весь побут, ну, крім відверто важкої фізичної роботи. Тобто, і приготувати, і прибратися, і з дитиною позайматися – все це твій обов’язок. У чоловіка своя робота, а в тебе своя.

Але невістка бачить це все інакше. Вона вважає, що все має бути так само, як і в декреті. Тоді син після роботи заступав «у другу зміну». Тобто, перехоплював у Ані дитину або сам вставав до плити, або брався за пилосос. Воно й зрозуміло, дитина-то була ще зовсім маленька, іноді й не присядеш. Але тоді – це тоді, зараз ситуація зовсім інша.

І онук уже досить дорослий, можна виділити час і на прибирання, і на готування, а доставку з магазину замовити можна, щоб із малюком туди не тягнутися і не витрачати нерви. Онуку зараз п’ятий рік, він спокійна дитина, якого посади гратися або розфарбовувати щось, він там і буде сидіти. Тож відмазка «я не можу відійти від дитини» не прокатує.

Але при цьому Аня постійно нічого не встигає, звалюючи частину домашньої роботи на чоловіка. Тобто, він як і під час декрету – прийшов з основної роботи і врубився в другу зміну. Якби невістка працювала, а син їй відмовлявся допомагати, я б сама йому вуха накрутила. Раз обидва працюють, то й побутом обидва займаються. Але невістка не працює.

Я якось зробила їй зауваження на цю тему. Сказала, що вона цілий день удома, дитина вже давно не немовля, тож вона могла б і сама помити посуд, а не чекати, коли чоловік прийде з роботи.

– Сьогодні його черга посуд мити, – фиркнула невістка.

– Ага, а коли тоді буде твоя черга гроші заробляти, – не стрималася я.

Невістка одразу ж почала волати, що на її плечах і так тримається весь дім, вона не може все тягнути сама, а я їй нагадала, що бути домогосподаркою вона вирішила сама. Аня тоді розридалася, а мені довелося вислуховувати від сина, який образився за дружину.

А мені ось за сина прикро. Він у мене теж не двожильний.

– Ми чекаємо, коли син підросте, щоб Аня могла отримати нову професію. Ти ж знаєш, що вона свою колишню терпіти не може.

– Дорогий мій! Чого ви там чекаєте, я не знаю, а бачу, що Аня твоя тобі на шию сіла! Ні на роботу не ходить, ні по дому нічого не встигає. Одна відмовка – дитина. Начебто вона перша, у кого дитина, і ніхто прямо не знає, як із цим жити!

Образився на мене син, попросив не лізти в його сім’ю. А невістка так і зовсім перестала розмовляти, зображуючи ображену невинність. Мені на її кислу міну дивитися ніякої радості, тому й домовилася із сином, щоб він мені онука на погляд додому приводив.

Останні кілька місяців я помічаю, що син похмурий і задумливий, додому вже не поспішає. Мабуть, викрутаси дружини і його допекли вже. Я нічого не питаю, чекаю, коли він сам дозріє розповісти. Ну або з якихось змін у їхній родині видно стане, що там відбувається.

Розлучення для сина я не хочу. Усе-таки в них дитина, не треба їй психіку травмувати. А ось поставити свою дружину на місце синові вже час. Зробив би це раніше, і проблем би не було.