Несподіваний фінал поїздки до внука

Тані 26 років. В неї хороша робота, до того ж дівчина з 18 років підробляє  в інтернеті. Її знання китайської, французької та англійської допомагають пристойно заробляти та сплачувати іпотеку за трикімнатну квартиру. Два роки тому Таня переїхала у власну квартиру в новобудові.

Зробивши ремонт та придбавши меблі і техніку, Таня забрала до себе стареньку бабусю, яка до того жила у квартирі на 5 поверсі без ліфта. Бабусину квартиру вони вирішили здавати, а гроші Таня віддавала бабусі.

Одного дня, прийшовши з манікюрного салону додому, Таня знову побачила стіл з солодощами.

–   Бабусю, ти навіщо на стіл стільки всього наставила? Ми ж не з’їмо!

– А це не нам, це для правнучок! Зараз Вася з сім’єю приїде, – Тамара Семенівна зміряла вазу з цукерками оцінюючим поглядом, відкрила шафку і додала до солодощів ще стільки ж.

– А у них нічого не злипнеться? Бабусю, ну сто раз тобі говорила: нічого їм тут робити!

– Ось, я так і знала, що не треба до тебе переїжджати!

– Не починай, будь ласка. Я тобі дуже рада, ти ж знаєш. Але – тобі, а не твоєму Васі з сім’єю, які сюди занадилися ходити, як до себе додому.

– До мене на квартиру вони частіше приїжджали!

– Ну зрозуміло, ще б не приїжджали, зі своєї крихітної одинички  на твою простору двушку претендувати.

– Ти несправедлива до мого старшого онука, – Тамара Семенівна з докором подивилася на внучку, – Василь – хороший, а дочки у нього якісь славні?

– О так! Славні. По триста – шістсот грн  збитків за кожен їх візит.

Таня відразу згадала недавній візит двоюрідного брата і двох його дочок: розлитий по всій кухні чай; розмальовані дверцята холодильника; наляканий кіт, який відмовився спускатися з шафи; фантики, рівним шаром встеляли всю квартиру; розбита колекційна порцелянова лялька, добута дівчатками з шафи в кімнаті Тані, зіпсована її дорога палетка тіней та розбитий тональний крем но новому світло-сірому дивані.

Прохання прибрати за собою та оплатити вартість зіпсованих речей залишилися непочутими, на зауваження: «Тоді нічого вам більше тут робити!», Вася нахабно хмикнув: – А ми до бабусі приїжджаємо! Не до тебе!

Трохи подумавши, в Тані виникла чудова ідея:

– Бабцю, а давай я тобі таксі викличу? Сама з’їздиш, подивишся хоч, як твій Василь живе? Я тебе проведу, він зустріне. Додому – так само, – з надією в голосі попросила Таня.

– Ти їх зовсім бачити не хочеш?

Таня почала мотати головою що є сил.

– Добре. Викликай своє таксі: гуляти, так гуляти! – погодилася Тамара Семенівна.

Таня подзвонила Васі, попередила, що бабуся приїде до них сама і її треба зустріти, а потім знову посадити в таксі. На  ниття Васі про відсутність грошей на таксі, Таня відповіла, що сама заплатить в обидві сторони, тільки б він зустрів бабусю.

Потім Таня допомогла бабусі зібрати гостинці, в процесі зборів непомітно витягнувши з кишені старенької її пенсійну карту: для Васі стало нормою випросити всю пенсію «на правнучок».

Таксист погодився на прохання Тані: здати пасажирку з рук в руки зустрічаючим.

– Телефон далеко не ховай! Стеж, щоб працював! Якщо що раптом: перший під’їзд, п’ята квартира, у тебе день народження п’ятого,  не помилишся. – дівчина, хвилюючись, повчала бабусю.

Як тільки таксі виїхало з двору, Таня написала двоюрідному брату повідомлення «бабуся виїхала до вас» і піднялася додому. Радість дівчини від того, що її гніздечко уникнуло чергового погрому, була неймовірною.

На самоті, на Таню напала спрага чистоти й дівчина затіяла невелике прибирання. Домивши підлогу в коридорі, Таня зрозуміла, що щось не так: бабуся не віддзвонила. Дівчина почала дзвонити сама, але відповіддю їй був байдужий голос автовідповідача, Вася трубку не брав, а номера його дружини Таня не знала. Набравши службу таксі, під приводом залишеної сумочки, Тетяна зв’язалася з водієм, що взяв її замовлення:

– Тільки хотів Вам дзвонити. Не зустріли бабусю, ми чекали, але ніхто не вийшов. Вона сама пішла. Я вирішив поруч залишитися, якщо що, старенька вона у Вас. Вона в під’їзд зайшла, потім вийшла, хвилин через 15. Я її взяв, назад їдемо, Ви вже вийдіть, оплатіть: у бабусі з собою грошей немає, вона картку втратила.

– Біжу! Спасибі вам безмежне! – Таня кинула швабру і почала збиратися.

Тамара Семенівна пила чай на кухні, пакет з гостинцями так і залишився лежати біля вхідних дверей.

– За що мій внук зі мною так?

– Хто знає? Ти тільки не переймайся, бабусю! Я повинна була з тобою поїхати, а не відправляти тебе одну.

– Ще картку втратила. Треба в банк зателефонувати, так?

Таня зізналася в цій невеликій крадіжці:

– Вони ж завжди у тебе гроші просять! Кожен раз і практично всі! А самі навіть печиво до чаю привезти не можуть! Пробач мені. З телефоном-то у тебе що?

Тамара Семенівна дістала з кишені апарат і віддала внучці.

– Знову вимкнувся. Давай тобі новий купимо, а? Ти ж Васі сьогодні всю свою пенсію не віддала? Ось тобі й новий телефон буде! Або до зарплати моєї почекаємо, я через тиждень сама куплю?

Тамара Семенівна невизначено кивнула, допила чай і пішла відпочивати після довгої подорожі. Таня уважно дивилася  бабусин телефон, який вона включила, в очікуванні повідомлень «вам дзвонили». Так, повідомлення про її дзвінки є. А ось Вася навіть не дзвонив.

Але про бабусю він все-таки згадав, через дві години після її повернення додому:

– Що, де ти там? Ми чекати втомилися вже! Слухай, а в тебе готівка є? Якщо немає – зніми з карти по дорозі. Дівчатам взуття треба на весну, а у нас зовсім немає грошей.

Тамара Семенівна нічого не відповіла онукові. Вона мовчки поклала трубку та обняла внучку.