Наявність в лікаря досвіду не завжди є запорукою правильного діагнозу

Ця історія трапилась зі мною понад 10 років тому. Вийшла я заміж по великій любові. З чоловіком щасливо прожили майже 2 роки.

Потім я помітила, що в мене якась тривала затримка. Я бігом в аптеку за тестом. Вранці зробила тест і Ура, довгоочікувані дві смужки. Чоловікові відразу не сказала. Через кілька днів пішла в жіночу консультацію для підтвердження і мені поставили термін 7 тижнів. Ось тоді я вже потішила майбутнього татуся.

Нашій радості не було меж. Адже це у нього єдина дитина й навіть трохи пізня, оскільки з чоловіком ми одружилися коли йому було 35 ну а мені на 21. Так, ось така велика різниця у віці в нас.

Всю вагітність я перебувала на обліку в нашій районній жіночій консультації. Але якось вийшло, що наша лікар поїхала на три тижні. І нас направили в міську консультацію. Термін був приблизно близько 6 місяців. Животик був у мене не великий, а коли лягала на спину так його практично не було видно. Потрапила я на прийом до завідуючої жіночою консультацією. Жінка у віці, я так розумію достатньо досвіду. Правда трохи хамовита.

Увійшовши до кабінету я привіталася. Мені сказали куди пройти. Я пройшла, але мені довелося якийсь час почекати. Потім до мене підійшла лікар. Тоді я перший раз її побачила. Оглянувши мене, вона стільки всього наговорила:

– Живіт маленький, вод мало, можливо дитина не виживе, або народиться неповноцінна і взагалі серцебиття не можу прослухати.

Але я ж відчувала як дитинка ворушиться. Я вийшла з кабінету ковтаючи сльози і не знала, що робити. Вирішила дочекатися свого лікаря.

Коли я потрапила на прийом, лікар мене оглянула і заспокоїла. Вона сказала, що можливо серцебиття погано прослуховується від того, що дитина просто повернулася і тому маленький живіт. Я дуже переживала за дитину, але після цих слів я заспокоїлася.

На УЗД відправляли один раз і то на початковому терміні. Другий раз відправили вже в пологовому будинку, але стать дитини я не знала до останнього, оскільки було сідничне передлежання. Два тижні мені не дали доходити. Робили кесарів розтин, тому що в мене дуже піднявся  тиск.

І ось з’явилася на світ наша  красуня. Я до останнього трималася, щоб почути її плач. Коли вона заплакала у мене в думках «Слава Богу, жива» і я почала втрачати свідомість. Але лікарі швидко привели мене до тями.

Минуло 10 днів і нас виписали додому. При виписці з мене пожартували коли, принесли мою донечку.

– Уявляєте, якщо ми вам принесли не вашу дитину?

-Та не може бути такого. Але все ж, дайте мені подивитися на дитину, – сказала я.

Я подивилася на дитину, посміхнулася і сказала:

– Це моя дитина. Зараз нашій красуні 10 років. Навчається в школі, ходить на різні гуртки. Ми з чоловіком дуже щасливі, що діагноз завідуючої був помилкою.