Моя подруга не розуміє, чому її діти та чоловік такі ліниві і нічого їй не допомагають. Ми пробували з подругами відкрити їй очі, але вона ніби не розуміє. Правду кажуть: хто везе, на тому й їздять

Ех, минув той золотий час, коли ми з подругами обговорювали тему: Чому чоловік не дзвонить і не пише? Чому заміж не кличе? Тепер проблеми інші, а питань – не менше. Є підозра, що ми самі винні у своїх проблемах. Але хто візьметься судити?

35-річна Олена скаржиться на те, що син 90% часу проводить у телефоні. Йому нічого не цікаво. Уроки робить швидко, на вулиці гуляти не любить.

43-річна Марина нарікає на те, що її 23-річний син, який був відмінником у школі та інституті, сидить удома цілими днями. На роботу влаштовуватись він не хоче, каже – платять мало, а вимагають багато.

Але найбільше мене вражає ситуація 47-річної Ольги, яка мешкає у трикімнатній квартирі з непрацюючим чоловіком, дочкою-старшокласницею, сином та його непрацюючою дівчиною.

Після важкого трудового дня, Оля приїжджає додому, миє гору посуду, пилососить та миє підлогу, чистить раковину та унітаз, готує вечерю та вирішує, що родина буде їсти на сніданок. Грузить пральну машину, прасує білизну.

Хто везе на тому та їдуть?

Подруги крутять пальцем біля скроні:

– Навіщо ти в це все впрягаєшся? Невже ти не розумієш, що це ненормально?

– Хотілося б мені мати таку самовпевненість, як у дівчини твого сина. Як можна цілий день лежати і чекати, щоб майбутня свекруха прийшла та прибрала житло?

– Так тут не у впевненості справа, а в тому, що у молодих совісті немає!

– А якщо ти не митимеш гори посуду? Якщо не готуватимеш? Прибирати перестанеш? Невже вони не приберуть та не приготують?

Ольга відповідає, що вона вже пробувала так робити. Але молодь замовляла піцу та роли, і по квартирі валялися коробки та пластикові стаканчики.

І те, що діти, надивившись на бардак, кинуться прибирати, дуже малоймовірно.

Подруги дають Ользі поради – як скинути зі своєї шиї нахлібників. Брати з них гроші за проживання та обслуговування. А вона вважає, що сама винна.

Спочатку їй було незручно брати гроші у чоловіка, вона навіть у декреті не сиділа, домовилася з мамою та бігала на роботу.

Потім криза – на трьох роботах працювала. Вважала себе незалежною, успішною жінкою. Прокачувала ділові навички, добре заробляла. А чоловік тим часом вкорінювався у диван.

Тепер і діти пальцем не хочуть поворухнути.

“Одного разу був випадок. Приходжу я додому, а там – як Мамай пройшов. Діти взяли із заначки гроші, сходили до найближчої будівельної крамниці і купили шпалери. Вирішили переклеїти, поки я на роботі, сюрприз мені хотіли зробити. І, звичайно, нічого путнього у них не вийшло – шпалери звисали зі стін.

Я як подумала, скільки мені тут порядок наводити, почала кричати на них благими словами: щоб ніколи не наважувалися нічого чіпати. Вони плакали, вибачалися. З тих пір і повелося, що тільки я сама вирішую, на якому місці стоятимуть чашки і де рушники висіти”

Сестра Ольги наполегливо вимагає відпустити сина та дівчину на орендовану квартиру. Нехай самі за неї платять і за порядком стежать. Але Ольга, мабуть, поки що не готова до такого рішення. Поки що у неї вистачає сил на всіх.