Любов, яку неможливо забути
Наталя і Василь жили по сусідству, разом росли, сиділи за однією партою. Їхні будинки були розташовані неподалік, батьки чудово знали одні одних. А потім хлопець по іншому подивився на свою подругу. Вони почали зустрічатися. Після школи дівчина поїхала в райцентр, закінчила медичне училище, Вася ж відучився на механіка і працював в ремонтній майстерні у приятеля.
– Наталю, от би в місто виїхати …, – часто мріяв хлопець.
– Та що там хорошого у твоєму місті то? Тут батьки, рідний дім, робота.
– А там перспектив більше і життя цікавіше, – заперечив Василь…
– Ось і їдь у своє місто, хто тебе тримає то, – ображалася дівчина і тікала.
– Наталю, ну куди ти? Ти мене тримаєш, куди ж я без тебе…
Незабаром Василь почав збиратися зі своїм приятелем в столицю.
– Всього два місяці, – заспокоював він дівчину, – пролетять, озирнутися не встигнеш …
– Ти хоч дзвони частіше, я буду чекати…
Йшли дні, тижні, під кінець другого місяця Наталя помітила якісь дивні погляди сусідок. Навіть подружки стояли й перешіптувалися, дивлячись на неї. Вася спочатку дзвонив справно практично кожен день, а тут раптом зник.
Запідозривши недобре, кинулася дівчина до матері Василя Ольги Сергіївні. Та, побачивши дівчину, розплакалася.
– Так що трапилося то? Що з Василем? – закричала дівчина.
– Одружився він … ось додому їде знайомити…
– Як одружився? А я? Я його чекаю!
– Доню, бачить Бог, ти мені рідніше, але що я можу вдіяти.
– Коли він приїде?
– Сьогодні ввечері, – опустила очі жінка.
Прибігши додому Наталя поспіхом зібрала речі в сумку і потихеньку вийшла з дому в сутінках …
Місто зустріло її яскравими вогнями та суєтою незважаючи на пізній час доби. В руках дівчини був листок з адресою маминої сестри…
Юлія Степанівна нікого не чекала, коли у двері тихо постукали, лише на третій раз вирішила перевірити, потихеньку підкравшись до вхідних дверей.
– Наталю! Чому ти, ночами ходиш, лякаєш, що сталося то? Без дзвінка і попередження …
– Тітко, пустіть на кілька ночей, зніму житло, заважати не буду, – благала дівчина.
А потім за чаєм вона все тітці розповіла, та зітхнула і залишила у себе дівчину, пообіцявши допомогти з роботою в місцевій лікарні.
Незабаром Наталю взяли на роботу медсестрою, схоплювала вона все на льоту, рука у дівчини була легка. Полюбили її всі починаючи від пацієнтів закінчуючи головним лікарем. Одного разу в лікарню прийшов молодий терапевт Ігор Олексійович. Недовго думаючи почав він залицятись до Наталі, робив це красиво, до того ж був вихований і освічений, дівчина і здалася … Незабаром вони розписалися, Ігор теж був приїжджий, тому перший час вирішили знімати квартиру, відкладаючи гроші на власне житло.
– Наталю, терміново в операційну, там пацієнт важкий! – закричала старша медсестра, коли Наталя тільки прийшла на роботу. Того ранку привезли сімейну пару, жінку врятувати не вдалося, а за життя чоловіка боролися ще довгих шість годин …
Після операції бліда Наталя вийшла на негнучких ногах в коридор, витираючи сльози, які градом котилися по її щоках.
– Ну що ти, дівчино, якщо після кожного пацієнта так засмучуватися будемо, що з нами буде тоді? – кинув їй хірург Юрій Вікторович.
Того вечора Наталя побігла до тітки, кинулася їй на шию і проридала кілька годин поспіль.
– Дівчинко моя, любиш ти його ще, не забула, а я то думала Ігор його місце зайняв, але ні …
– Я боюся, тітко Юлю, що Васі не стане.
– Ну не говори дурниць, лікарі у вас чудові, швидко на ноги поставлять, тільки ось ти говорила про хлопчика, де він?
– У родичів, 3 роки, Артур звуть …
Через кілька днів після операції Василь прийшов до тями. Першою він побачив Наталю, дізнавшись, що дружини не стало, довго дивився у вікно і мовчав …
– Наталю, – якось після чергової процедури сказав він, – я не хотів заподіювати тобі біль, сам не знаю, як це сталося. Аня завагітніла, вона була сиротою, плакала, просила залишитися … я тоді пошкодував її … але, мабуть, долею мені дарована ти, раз наші дороги знову перетнулися. Василь промовчав і додав. – Артур – хороший хлопчик, тямущий, добрий, лагідний … Ви подружитеся, я впевнений. …
Від Ігоря не вдалося приховати зміни в поведінці дружини. Він знав, що до нього Наталя любила іншого хлопця, здогадувався, що не пройшла ця любов безслідно. Але сподівався на краще.
– Наталю, скажи, це він? Той пацієнт, у якого ти просиджуєш весь вільний час? – Ігор пильно подивився на дружину.
– Так, не буду від тебе приховувати. Дай мені розлучення, я вже все вирішила, – сказала вона і заплакала …
Через два місяці Наталя і Василь повернулися додому, в рідне село з Артуром. Ольга Сергіївна, побачивши ще здалеку сина кинулася у двір зустрічати дорогих гостей.
– Знала я, що ви ще зустрінетеся дітки мої, як я рада синку … – сказала жінка обіймаючи онука, – ну проходите, не стійте на порозі …
Минуло кілька років. Наталя та Василь розписалися й у них народилася чудова дівчинка Оксана. За ці роки чоловік збудував хороший двоповерховий будинок. Все життя він мріяв про велику, люблячу, дружню родину. І ось ця мрія потихеньку почала втілюватися в реальність …