– Більше моя дочка не поїде до твоєї матері. Хочеш, можеш навіть розлучатися зі мною, але знущатися з  дитини я більше не дозволю.

– Я не хочу до бабусі Ніни, – знову розплакалась моя 5-річна дочка – не відправляй мене туди, будь ласка. Може краще я до бабусі Олі поїду на вихідні.

Бабуся Ніна – це моя свекруха Ніна Вікторівну, а бабуся Оля – моя мама Ольга Іванівна. Діана дуже не любить гостювати у свекрухи, хоча я і намагаюся з усіх сил, щоб дівчинка спілкувалася з обома бабусями однаково, але подібні прохання дочки заставляють мене задуматись.

Ми з чоловіком в шлюбі вже вісім років, обоє народились в одному селі, обоє вчилися в обласному центрі, познайомилися в студентські роки. Одружилися, спочатку нам вдалося купити малесеньку квартиру на околиці, а потім ми її вигідно продали та зв’язали себе по руках і ногах іпотекою за трикімнатну ближче до центру. Зате своє житло. Ну майже своє.

Ми багато працюємо, тому влітку на вихідні нам доводиться відправляти доньку в село, до бабусь, а самі беремо підробітки. Але з того часу, як Діана початку непогано розмовляти та пояснюватися, вона категорично заперечує проти поїздок до мами чоловіка.

– Вона знову змусить мене город полоти, – плаче дівчинка, – і буде говорити, що мама у мене недотепа і ледащо, а я повинна вирости іншою.

– Що поганого, якщо дитина буде привчена до праці? – не розуміє мій чоловік, – Це теща потурає примхам Діани, а у моєї мами не виходить вередувати.

Ні, не погано, якщо дівчинка навчиться допомагати старшим по господарству, але не таким способом: 5-річній дитині дають завдання – ось грядка, поки не виполеш – гратись не підеш. На мій погляд, це просто жорстоко. Дитина в цьому віці ще занадто мала, щоб не відриваючись полоти величезну грядку. Та ще й вічні причіпки та моралі:

– Сиди і їж, хіба мало, що ти не любиш такий суп, вся у свою матусю!

Мої батьки так не поводяться, мама намагається зайняти та захопити внучку. Діана в неї із задоволенням допомагає і курей годувати, і город поливати, хвалиться потім:

– А я сама цілу грядку квіточок посіяла!

Так, я намагаюся, щоб дочка частіше потрапляла до моєї мами, дівчинка сама так хоче. Але ця тема постійних конфліктів з чоловіком і його матір’ю. Від цієї лайки я втомилася, тому й цього разу неохоче збирала дівчинку до бабусі Ніни. Їй треба там провести 2 дні, а в неділю ввечері ми її заберемо назад в місто.

Через 2 дні, коли ми приїхали за дочкою свекруха сказала:

– Сваха забрала до себе вашу дочку, у неї й шукайте. Ви потураєте капризам дитини й кого виростите, я не знаю. Вона абсолютно не вихована, втім, чого чекати! Я до неї з усією душею, а вона, як звір на мене дивиться!

Більше нічого Ніна Вікторівна нам не пояснила і ми вирушили на інший кінець села, до моїх батьків. Зустріла нас дочка з плачем. Захлинаючись і гикаючи вона говорила, що до бабусі Ніни вона більше не поїде, а якщо відправимо, то втече. Справа прояснила моя мама, яка і забрала Діану до себе напередодні ввечері.

– Я зайшла до сватів, хотіла Діані її улюблених пиріжків передати, пекла в обід. А там таке!

Виявилося, що свекруха в обід посадила Діану їсти суп. Ненависний нашою дочкою суп з щавлю. Діана вичерпувала бульйон, відсуваючи м’яку варену масу. Їсть вона добре, але деякі страви просто не любить. Та й з дорослими так буває, ми ж не їмо через силу те, що нам не подобається. Але свекруха так не вважала:

– Це корисно і смачно, тому сидітимеш, поки все не доїси, – сказала вона внучці, – ось Матвій (внук свекрухи від дочки) все їсть, а ти вередуєш, виховала невістонька на мою голову!

І дівчинка сиділа за столом 2 години. Вміст тарілки давно охолов, перетворившись в холодні помиї. Тоді бабуся Ніна спробувала годувати Діану насильно, але дівчинка відштовхнула руку з ложкою ненависного варива.

– Ах так! – вигукнула свекруха, – ну що ж, зробимо так, як в селах завжди робили.

Мама чоловіка вилила вміст тарілки дочці за пазуху. У цей момент і увійшла моя мама. Вона не стала лаятися, просто відвела дівчинку до себе, заспокоювала її довго, разом вони відіпрали сукню, але, навіть, коли дочка лягла спати, вона ще продовжувала важко схлипувати.

– Більше моя дочка не поїде до твоєї матері. – з криком заявила я чоловікові, – Хочеш, можеш навіть розлучатися зі мною, але знущатися з  дитини я більше не дозволю.

– Не поїде, – несподівано погодився чоловік, – я ж для рідної дочки не ворог!

А ви як вважаєте, бабуся Ніна перегнула палицю або з капризами маленьких дітей треба боротися всіма способами?