Кому я з дитиною потрібна…

Наталя була скромною, спокійною і дуже доброю дівиною. Її добротою завжди всі користувались, в школі і інституті у неї всі списували, вона всім допомагала з навчанням. Коли Наталя влаштувалась на роботу, нічого не змінилось, всі звалювали на неї свою роботу.

В особистому житті Наталя теж не появляла амбіцій, просто вийшла заміж за хлопця, який до неї залицявся, навіть не розібравшись в своїх почуттях до нього. Їй просто хотілося, щоб все було як у людей – дім, чоловік, дитина.

Коля народився недоношеним і Наталя майже рік лежала з сином в різних лікарнях. Можливо причина в цьому, або просто не було щирих почуттів, але незабаром чоловік пішов до іншої, залишивши Наталю з хворою дитиною. Вона дуже плакала, хоча більше їй було боляче за те, що чоловік скинув з себе всю відповідальність за їх сина. За себе прикро не було, не до цього їй зараз.

Якось Наталі вдалося поставити Миколу на ноги. Він хоч і ріс хворобливим, але від однолітків своїх відставати перестав. Так вони і жили вдвох. Наталя на собі давно хрест поставила – кому потрібна жінка з дитиною.

Одного разу вони з сином йшли з магазину. В руках у неї були два важких пакети з продуктами. Син потихеньку шкутильгав попереду, але мабуть оступився і підвернув ногу. Він закричав від болю. Наталя підбігла до сина і розплакалася – нога стрімко опухала, а дотягнути одночасно і сина і пакети до будинку їй було не під силу. Вона плакала від безвиході, сидячи на траві і обіймаючи заплаканого Колю.

– Вам допомогти? – пролунав чийсь голос у неї над головою.

Перед нею стояв чоловік приблизно її віку, кремезний і темноволосий. І хоча Наталя відчайдушно потребувала допомоги, за своєю дурною звичкою вона почала відмовлятися. Її рятівник навіть слухати не став – закинув на плече хлопця, а в іншу руку взяв пакети і велів вести додому.

Вдома Наталя зробила чаю, напоїла гостя, потім навіть запропонувала йому гроші за допомогу. На що чоловік її вилаяв і мало біля скроні не покрутив. Виявилося, що Міша жив через один під’їзд від неї в тому ж самому будинку. Як вони раніше один одного не бачили – обидва ніяк не могли зрозуміти. Можливо в щоденній метушні і проходили повз, але не помічали.

Михайло був таким же розведеним, як і Наталя. Тільки дітей у нього не було – колишня дружина не хотіла. Та й прожили вони разом всього нічого. Поки вона до його друга не пішла. Розмовляти їм сподобалося, було у них щось спільне.

Міша запропонував їм з Миколою завтра погуляти по парку. Таких прогулянок мама з сином практично не здійснювали, тому з радістю погодилися. У парку Міша всі витрати взяв на себе: пригощав Колю морозивом, заплатив за кафе, купив Наталі квіти. Жінка давно себе так спокійно і радісно не відчували. Чоловік теж немов літав на крилах. Тільки Коля сприймав все спокійно, своєю дитячою наївністю вважаючи, що якщо в житті з’явився хороший чоловік, то це назавжди.