Чоловік пішов, бо я кинула престижну роботу та влаштувала вдома притулок для котів

Не шкодую про своє рішення круто змінити життя. І нехай ніхто не розуміє. Головне, мир та гармонія в душі. Від мене не лише пішов чоловік. Всі знайомі вирішили, що я збожеволіла, раз кинула прибуткову роботу і влаштувала вдома, як вони кажуть, притон для кішок.

Краще кішки, ніж черстві люди, які мене не розуміють. Я ніколи не була кар’єристкою, проте трудовий шлях складався більш ніж вдало. Прийшовши за оголошенням на найпростішу посаду, я змогла вирости до великого фахівця з відмінним окладом та плюшками від керівництва.

Ось мало хто знає, яких сил мені це коштувало. Ненормований робочий день, постійні відрядження та нервування на нарадах. Скільки разів я поривалася все кинути та піти – важко сказати.

Мене завжди зупиняв чоловік. Говорив, що нам важко буде жити і що треба ще трохи потерпіти. “Ось назбираємо на квартиру, тоді звільнишся, народиш дитину і займатимешся домом”, – частенько він мені казав.

На власне житло ми зрештою накопичили, але піти з роботи я так і не змогла. Знову піддалася вмовлянням чоловіка. Мовляв, нам ще потрібна машина та й ремонт непогано було б зробити.

Подруги заздрили: “Добре влаштувалася, і куди тебе тільки тягне рипатися. Сиди на своїй посаді і гроші лопатою греби”. А те, що в мене вже в прямому сенсі сіпається око і взагалі жахливий моральний стан, нікого, звісно, ​​не цікавило.

Одного чудового весняного вечора, повертаючись додому, я помітила крихітне кошеня біля нашого під’їзду. Воно так голосно нявкало і кидалося під ноги перехожим. Ніхто на нього не звертав уваги.

Правильно, у всіх свої турботи. Кому потрібна безпорадна істота, до того ж у такому занедбаному вигляді. Але я не змогла пройти повз. Окутала кошеня у свою дорогу куртку і принесла додому. Чоловік обімлів і зажадав пояснень.

“Навіщо ти притягла цього блохастого до нас додому? Тільки кішки нам не вистачало. Неси його назад, поки він тут все не загадив”. Я промовчала. Сперечатись мені було ніколи. Треба було відмивати та відігрівати малюка.

Він виявився спокійним і слухняним кошеням. Терпеливо переніс усі гігієнічні процедури і ліг спати на моїй подушці. Чоловік був у сказі: “Сподіваюся, ти не збираєшся залишити собі його. Даю тобі тиждень, щоб прилаштувати кота”.

Додатково він прочитав мені лекцію про мою безвідповідальність та наївність. Мовляв, я впала в дитинство, коли підбираю бездомних тварин по підворіттях. Скандали та сварки з чоловіком тривали тиждень. Він ні в яку не погоджувався залишити кошеня у нас.

Я встигла до нього звикнути всім серцем. Нещасна істота теж прив’язалася до мене. Нарешті чоловік поставив мені ультиматум. Чи він, чи кошеня. Знаєте, коли я обрала кота, мені навіть на душі полегшало.

Чоловік зібрав речі, а я тішилася, що тепер ніхто не говоритиме мені, як і що робити, як і для чого жити. Я вперше відчула цілковиту свободу. І зрозуміла, що треба робити далі.

Я звільнилася з роботи. Ось так просто написала заяву і попросила розрахунок. Начальник навіть не намагався мене відмовити. Байдуже підписав папери, сказавши, що незамінних людей немає.

При звільненні я отримала досить велику суму за всі відпусткові періоди, в які я не ходила. І вирішила на ці гроші організувати вдома котячий притулок.

Для тварин, які шукають постійних господарів, та для домашніх кішок, чиї власники їдуть на якийсь час. Одночасно у мене можуть жити не більше чотирьох-п’яти кішок.

Ми чудово ладнаємо. Я дбаю про них і стежу, щоб вони не завдали один одному шкоди. Чоловік, дізнавшись про це, подав на розлучення, сказавши, що я остаточно з глузду з’їхала. Подруги та рідні постійно надзвонювали мені телефон, намагаючись мене, як вони кажуть, надоумити. Найгучніше за всіх кричала мама. Мовляв, де це бачено, щоби чоловіка обмінювали на отару кішок.

Найкраща подруга так взагалі передбачила мені подальше самотнє життя. Мовляв, з тобою жоден нормальний мужик не житиме, коли твою купу кішок побачить. Начебто сенс життя в тому, щоб обов’язково мати штани у домі. Ось мої подруги заміжня, а хіба вони задоволені життям?

Нервові смикані тітки, дратуються з приводу і готові лаяти своїх чоловіків на чому світ стоїть. Хто взагалі навів нам думку, що людина обов’язково повинна мати пару? Людина повинна жити для себе і так, щоб не шкодувати про жодний момент життя.

Я вперше розумію, що є абсолютно щасливою. Кішки – віддані та щирі істоти. Вони не вміють вдавати, не брешуть в очі і не змушують тебе йти на нелюбиму роботу.

Так, на своєму притулку я заробляю копійки. На ці гроші не купиш квартири, не зробиш ремонт і не поїдеш відпочивати на курорт. І хай знайомі не розуміють. Для мене набагато важливіше своє власне схвалення.

Натомість я відчуваю мир і спокій у душі. Я прокидаюся і радію кожному дно, коли бачу вусаті мордочки своїх вихованців. Я відчуваю, що потрібна комусь і це мене окрилює.