Чоловік не дає мені читати книги та доглядати за собою, вважаючи, що кожну вільну хвилину треба присвячувати господарству

Часто чула приказку “можна вивезти дівчину із села, а село з дівчини – не можна”. У моєму випадку в ролі тієї самої “сільської дівчини” виступає чоловік.

Він якраз народився і виріс у селі, де, як відомо, панує свій спосіб життя, який крутиться навколо сільського господарства та нескінченних справ по дому – а інакше там не виживеш.

І, само собою, мій чоловік Сашко не міг не ввібрати “з молоком матері” настанови на постійну працю – у тому числі безглузду.

Інакше не можу пояснити його прагнення весь час щось прибити, підфарбувати і відремонтувати, навіть якщо це особливо не потрібно.

Одна річ, якби Сашко сам морочився. Так він і мене змушує вічно приділяти вільний час господарським потребам.

– Кать, а ти чого з книжкою знову сидиш? Могла б і пиріжків напекти.

Так, ще мені не вистачало після роботи мотатися на кухні з цими пиріжками. Зрештою, я маю право відпочити.

Однак для чоловіка, схоже, поняття спокійного відпочинку не існує у природі. У його світогляді “кращий відпочинок – це зміна діяльності”. Про книжки взагалі окрема тема.

Сашко впевнений, що художня література – марна трата часу, і читати можна тільки ті книги, які принесуть користь у домашніх чи робітничих справах.

Також він не розуміє, навіщо я витрачаю час на догляд за своїм тілом, обличчям, волоссям та нігтями, вважаючи, що я і без цього чудово виглядаю.

Ось тільки без доглядових процедур моя зовнішність залишає бажати кращого – шкіра стає тьмяною, нігті ламаються, а волосся січеться.

Його щастя, що він цього не бачив – ми зустрілися, коли я вже на повну за собою стежила. Однак він мені відмовляється вірити.

Ще й грішми дорікає, які я витрачаю на книги та косметику – зі своєї ж зарплати, між іншим. Та й не такі великі суми у мене на це йдуть.

– Ну і скільки грошей ти спустила на свої марні книжки та банки-склянки? Краще б щось корисне відкладала.

На його думку, я маю збирати на хлібопічку і швейну машинку, адже йому хочеться домашнього хлібця і щоб я сама штопала його джинси, які часто протираються в найпідступніших місцях.

Хоча я пекти хліб не вмію і вчитися не збираюся, так само як і зашивати його джинси – простіше віддати в майстерню або викинути на худий кінець. А хліб продається у кожному магазині.

Загалом, ця техніка мені й задарма не потрібна. Тим більше, не віддаватиму на це свої кровно зароблені. Чоловікові треба – нехай сам пече і шиє.

І взагалі він знав про моє ставлення до побутових речей ще до весілля. Я пояснювала, що не люблю морочитися.  Мені головне, щоб удома не було сильного бардаку, неприємних запахів, та в холодильнику “миша не вішалася”. Тоді Сашко адекватно сприйняв мою позицію.

Сказав, що для нього не мають значення горезвісні борщі та прасовані сорочки, головне, щоб ми завжди були разом. Як же мені гріли душу його слова!

Пам’ятаю, ще на початку наших стосунків я вразилася, як багато спільного у нас із Сашком – одні й ті самі улюблені фільми, кафе, страви. Навіть навчалися на одній спеціальності.

І ось, без особливих роздумів я два роки тому погодилася вийти заміж за Сашка. І перші півроку у шлюбі пройшли шикарно.

Ми багато гуляли містом у вільний від роботи час. Саша регулярно влаштовував мені романтичні сюрпризи, ніяким побутом не докучав.  Але пізніше казочці прийшов кінець. Чоловік почав все частіше відмовлятися від наших традиційних прогулянок, щоби щось відремонтувати в квартирі, де ми живемо – моїй, до речі.

Я тоді хвалила Сашка за його золоті руки, але намагалася відмовитись від зайвих дій. Навіщо щось латати та лагодити, якщо ремонт відносно свіжий та крани не течуть?

Однак він почав старанно шукати собі зайву роботу по дому, пояснюючи, що більше не може сидіти без діла. Ну, справа хазяйська, як то кажуть.  Але потім чоловік став натякати, що і мені непогано б зайнятися домом – випрати штори, розібрати кухонні шафки, наліпити пельменів і побалувати його випічкою.

Далі – більше: дедалі частіше з вуст Сашка звучали на мою адресу звинувачення у чорній невдячності за всі його старання.

– Ось я працюю, але знаходжу час, щоб довести до ладу твою квартиру. А ти не можеш мені навіть млинців посмажити!

Так я й сама приношу гроші в будинок, і не збираюся стирчати вечорами біля плити замість законного відпочинку.  Та й чоловіка не змушую займатися дрібним ремонтом. Це виключно його ініціатива, від якої одні проблеми. Сам не розслабляється, і мені не дає.

Але ж до весілля був зовсім іншою людиною. Мабуть, безсовісно брехав. Ось тільки я не розумію, з якою метою.

Іноді мені здається, що Сашко дуже сумує за сільським побутом і намагається внести його елементи в життя нашої сімʼї, чому я зовсім не рада.

Побоююся, що скоро не витримаю і відправлю чоловіка назад до села, бо його занудством сита по горло. Нехай там одружується з дояркою, яка не матиме жодних інтересів, окрім як пекти пиріжки та штопати штани.