Недарма кажуть: бійся своїх бажань, вони можуть справдитись – от і мріяла, щоб синок одружився, внуків побавити, а не було вже сил захищати себе та відстоювати свої права. Хоча й захист, відстоювання – хіба ж це щасливе життя?

Якось ми були в гостях у заміському будинку у знайомої. Це не був її будинок, – свекрухи. Знайома вийшла заміж у сорок років за двадцятип’ятирічного хлопця, він працював програмістом у тій самій компанії, що й ми тоді. І знайома працювала там же. Енергійна така дівчина з багатим досвідом життя, практична. Її добре знали, але близько з нею ніхто не дружив.

А цей маминий синочок загрався і сам не зрозумів, як уже поставили печатки до паспортів. І влаштували весілля у будинку його мами. Не в шикарному котеджі, просто будинок такий із шлакоблоків на околиці міста. Будиночок.

Його мама все життя будувала цей будиночок, по цеглинці, по дошці… Але дружина називала його “мій заміський будинок”. І ось там було весілля з шашликами та напоями.

Багато людей люблять розповідати про злу свекрухи. Буває таке. А я бачила безпричинну злість невістки до розгубленої маленької жінки в перуці. Перука – це від лікування волосся випало. Тому була світла перука. І розгублені очі, як у дитини, яку карають, а вона не розуміє: за що?

Молода дружина єхидничала та відпускала злі жарти. Шепталася за спиною з гостями, показувала пальцем. Говорила майже голосно: “ну й дурна!”, коли свекруха не відразу розуміла, що куди поставити. І казала: “краще тримайте мене, я їй зараз можу приписати!”. Це правда. Цілком невмотивована така злість і нападки.

І було зрозуміло, що буде згодом. Юний чоловік вдавав, що його вся ця ситуація не стосується. Гості зайняті були їжею та напоями, але встигали реготати над тим, як дружина передражнює свекруху. Вона, мабуть, відразу вирішила поставити всі крапки над і, – зайняти своє місце і показати, хто є хто.

Ця свекруха сиділа на дитячому стільчику під деревом. Тримала в руках тарілку із вуглинками замість м’яса. Руки тремтіли в неї. І вона говорила тихим голосом: «За що ж це? Я ж нічого поганого не зробила! Я ж хотіла, щоб все було добре!”

Якби це був чужий будинок, можна було б просто сказати: “Давайте ми вас відвеземо додому! Поїхали звідси! Плювати на них!” Але в тому й річ, що це був будинок цієї свекрухи. Дружину пробували втихомирити, та тільки гірше стало. Вона з ненавистю дивилася у бік худенької жінки в перуці.

Я запам’ятала відчуття безпорадності. Бо що тут зробиш? Поговорили із жінкою. Посиділи з нею. Поклали нормальне частування на тарілку, – я ні шматочка не з’їла. А син намагався не дивитись на матір, щоб не викликати гніву дружини. Ось така сцена.

Так що не поспішайте просити, мовляв, одружуйся якнайшвидше! Або скоріше вийди заміж! Це “швидше” потім проти нас і обернеться. Так ми й посиділи з бідною жінкою під яблунею… Поки дружина навмисне голосно реготала і туманно загрожувала тим, хто може стати на її шляху…

Потім, через кілька років, я дізналася, що подружжя продало будиночок і поїхали до моря. А потім розійшлися, цей Олексій залишився без житла та без грошей. А ця мама померла незабаром після того весілля. Буквально за кілька місяців у своєму будиночку. Вже не у своєму…

Є стереотипи: свекруха обов’язково зла. Недобра, Ревнива. А невістка – жертва. Але це далеко не завжди так. Все по-різному буває в житті, все залежить від душі та характеру людей.

І в будь-якому випадку квапити із заміжжям або одруженням нікого не треба. Недарма кажуть: бійся своїх бажань, вони можуть справдитись! Несвідомо дитина часто виконує наказ матері, навіть якщо це просто натяк чи прохання.

І можна опинитися під деревом із підгорівшими вуглинками в руках, якщо немає сил захищати себе та відстоювати свої права. Хоча й захист, відстоювання – хіба ж це щасливе життя?