Через невдалі жарти від подруг, Варвара вирішила перервати свою відпустку і повернутись додому. Але приїхавши в свою квартиру, вона зустріла там незнайомку

Варвара посварилася з подругами та вирішила перервати відпустку.

– Я їду додому! – сказала вона. — А ви як хочете. Можете тепер сміятися з мене. Скільки вам завгодно.

– Як додому? Адже ми тільки вчора прилетіли. Хіба ж не розумієш? Ти навіть жодного разу не купалася!

— Бачити вас не хочу, — відповіла Варвара. — А ваші жарти — дурні.

Вона пішла до себе в номер, зібрала речі та покинула готель.

За годину Варвара була в аеропорту. Ще за три з лишком години — у Києві. А ще за півгодини увійшла до під’їзду свого будинку . Але у квартиру потрапити не змогла. Двері були зачинені на внутрішню засувку. Подзвонила чоловікові. Безрезультатно. І після цього вона хвилин двадцять дзвонила і стукала в квартиру, перш ніж двері відчинилися.

– Вам кого? — суворо запитала нахабна дівчина, дивлячись на Варвару через трохи прочинені на ланцюжку двері квартири.

—  Я взагалі-то прийшла до себе додому, — відповіла Варвара. – А ось ви хто така? І що тут робите?

— Загалом мене звуть Віта. І між іншим, я вдома.

– Як це?

— Оце так. Сьогодні вранці я зняла цю квартиру.

– Зняли?

– На місяць, – спокійно відповіла Віта і шморгнула носом.

– У кого зняли?

– У господаря. У кого ж ще? Ось договір читайте.

Варвара швидко пробігла очима текст договору та повернула його назад.

— Як же це? — тихо промовила вона.

— Ну, от якось так, — знизала плечима Віта.

— А де хазяїн квартири? Ви випадково не знаєте? — спитала Варвара.

— Поняття не маю, — байдуже відповіла Віта. – Ще питання є?

– Ні, – відповіла Варвара.

Віта заплющила очі, зрозуміло зітхнула і зачинила двері.

Варвара знову набрала телефон чоловіка. На цей раз він був на зв’язку.

— Сергію, ти де? — спитала Варвара.

– Сюрприз! – почула Варвара радісний голос. — Щойно я прилетів до Одеси. Незабаром буду в тебе. Якби ти знала, як я скучив. До речі, кохана, щоби компенсувати наші витрати, я здав нашу квартиру. За дуже величезні гроші. Ти не гніваєшся, що я зробив це без твого дозволу?

– Ні, але …

– Правда, я в тебе розумний?

– Правда, – розгублено відповіла Варвара, – розумний.

“Що я наробила? – з жахом подумала Варвара. – Мій чоловік там, а я? Тут? Який жах”.

— До зустрічі, кохана, — сказав Сергій.

— Зачекай! – закричала Варвара. – Сергію!

Але було вже запізно. Сергій вимкнув телефон.

Варвара викликала таксі та поїхала до аеропорту. Вона відчувала себе винною перед чоловіком і мріяла якнайшвидше з ним зустрітися, все пояснити і вибачитися за свою поведінку.

А Сергій тим часом спокійно сидів на кухні квартири і мило розмовляв з Вітою. Виявляється, він нікуди не відлітав і нічого нікому не здавав.

Все це вигадала Віта, коли стало зрозуміло, що дружина зненацька повернулася з відпустки.

— Спокійно, Сергію, — сказала Віта. — Не сіпайся.

– Так? — перелякано шепотів Сергій. — Не сіпайся? Тобі легко казати. А що я скажу дружині? Ти про це подумала?

– Головне, без паніки.

– Що робити, Віта?

– Все буде нормально. Зараз ми швидко складемо договір про здачу квартири.

– Навіщо?

— Нехай гадає, що ти здав мені квартиру.

– Здав?

– Ну так?

— А сам де подівся?

— А сам полетів до Одеси, до коханої дружини, — відповіла Віта.

– Не вийде, – сумнівався Сергій. – Вона не повірить.

– Повірить, – впевнено відповіла Віта. – Ось побачиш. У нас все вийде. Люблячі дружини і не такому вірять.

І виявилася права. Все вийшло. Варвара повірила і помчала до аеропорту.

– Ти – геніальна жінка, – вимовив із захопленням Сергій. — Як тобі тільки таке на думку спало? Вражаюче. Їй навіть не видалося підозрілим, що я без неї зміг здати квартиру. Але що буде, коли дружина прилетить до Одеси, а мене там нема?

– Тут все просто. Вона прилетить до Одеси, подзвонить тобі і дізнається, що ти знову повернувся додому. І ти їй скажеш, щоб вона більше нікуди не літала, а сиділа в номері та чекала на тебе. Зрозумів?

— Зрозумів, — радісно відповів Сергій.

– Ну слава Богу. А тепер пішли вечеряти та розважатися. Хочу відсвяткувати нашу маленьку перемогу.

А згодом Варвара зателефонувала чоловікові.

– Відповідай дружині, – сказала Віта. — Вона, мабуть, уже прилетіла до Одеси.

Сергій відповів.

— Ти де, Сергію? — схвильовано спитала Варвара, почувши голос чоловіка.

— В Києві, кохана, — спокійно відповів Сергій, доїдаючи чергове тістечко. — Мені зателефонувала Віта і сказала, що ти у Києві. І я одразу ж полетів за тобою. А ти де?

– В Одесі. Тебе шукаю.

– Який жах! — вигукнув Сергій. — Ми знову розминулись.

— Що ж робити, Сергію?

– Зробимо ось що. Нікуди більше не відлітай. Сиди в номері і чекай на мене.

– А ти?

— А я лечу до тебе. Зрозуміла?

– Зрозуміла.

Сергій вимкнув телефон та подивився на Віту.

— Так само, як ти казала. Просто диво якесь.

– Нема ніякого дива, – відповіла Віта. — Просто дуже добре знаю життя. І людей. Ти коли збираєшся до дружини летіти?

— То завтра вранці й полечу.

— Отже, в нашому розпорядженні ще одна ніч?

– Я тебе обожнюю.

– Я тебе теж.

Вони поїхали додому. А от у квартиру одразу потрапити не змогли.Двері були зачинені на внутрішню засувку. Але вони цього не знали і довго поралися з замками і ключами, не розуміючи, чому двері не відчиняються. А коли, нарешті, двері відчинилися, то перше, що вони побачили, це була велика валіза, яку виставила за двері Варвара.

— Це твої речі, Сергію, — сказала вона.

– Варвара? — здивовано вигукнув Сергій. — Чому ти тут? Я ж сказав тобі, щоб ти чекала на мене в Одесі.

— Скучила, — відповіла Варвара і хотіла вже зачинити двері, але Віта зупинила її.

— Якщо ви думаєте, що між мною та вашим чоловіком щось було, то помиляєтеся, — сказала вона, тримаючи двері. — Я просто винаймаю тут квартиру. А із Сергієм ми випадково зустрілися на вулиці. Він мені все пояснив, і я прийшла, щоби забрати свої речі.

– Я так і зрозуміла, – сказала Варвара. – Ви не хвилюйтеся, Віта. Там і ваші речі теж.

Варвара подивилась на чоловіка.

— Я не відлетіла до Одеси, Сергію. Твій телефон не відповідав, і все це здалося мені підозрілим. Я вирішила повернутись. А коли під’їхала до будинку таксі, побачила, як ви разом виходите з під’їзду.

– Це легко можна пояснити, – сказала Віта.

— Не маю сумніву, — відповіла Варвара і зачинила двері.

– Упс, – сказала Віта і подивилася на Сергія. — Вашу квартиру на кого оформлено?

– Це її квартира. Я тут не зареєстрований.

– Навіть так? — задумливо промовила Віта. — Тоді, звичайно, це багато чого пояснює.

– Можна, я поживу в тебе? — жалісливо попросив Сергій.

– Ні, звичайно, – спокійно відповіла Віта.

– Чому?

Перш ніж відповісти, Віта трохи подумала, уважно розглядаючи Сергія з ніг до голови.

— Якби ти був без речей, я, може, й пустила б тебе до себе, — зітхнувши, відповіла вона. — А з речами ні.

– Чому?

— А ти, Сергію, невірний. Мені з речами такий не потрібний.

– А без речей? Я можу здати речі в камеру зберігання на вокзалі.

Віта знову замислилась.

— Та й без речей, якщо чесно, теж не треба, — відповіла вона.

— Чому без речей не потрібен?

— А ти, Сергію, з усього виходить, ще й невдачливий. Із таким краще не зв’язуватися. Раптом твоя невдача і до мене перейде.