Бабуся “сидить” на двох квартирах, береже навіщось, а сама зі всієї рідні трясе гроші, бо пенсії не вистачає

Бабуся вже всіх безпосередньо дістала своїми хом’ячими звичками. Вона зараз в одній квартирі живе, а дві інші, які отримала у спадок, стоять закритими “про всяк випадок”.

Бабуся живе в іншому місті, рідні у нас там немає, тільки вона й лишилася. Батьки переїхали ще в молодості, ми з братом самі розлетілися іншими містами.

Переїжджати в місто до бабусі ні в кого бажання немає, тому що це глибока провінція, де копійчанні зарплати та жодних особливих перспектив розвитку, бо все робиться за знайомством.

У бабусі було дві сестри, набагато старші за неї і з невдалою долею. Одна так і не вийшла заміж, не народила, кукувала на самоті, друга вийшла за чоловіка, який і сам допився і рідному синові показав не найправильніший приклад.

Поки сестри були живі, бабуся і слухати нікого не хотіла про переїзд – мовляв, вона від рідні нікуди не поїде, хоча батьки ще років із десять тому кликали її переїхати до них у місто.

Три роки тому не стало середньої сестри, а рік тому старшої. Їхні вартири, через брак інших спадкоємців, дісталися бабусі.Їй радили ці квартири продати, свою теж продати та переїхати вже до батьків, але вона ніяк не хоче.

– І що я там у вас у місті куплю? Однушку? А тут у мене цілих три квартири!

Тоді порадили їй порожні квартири хоча б здавати, щоби комуналку не платити і якась копійочка їй йшла.

– Ось ще чого! Чужі люди там житимуть! А якщо що станеться, то мені потім відповідати? Ні, хай так стоять. Ось мене поховаєте, тоді й розпоряджайтеся, а поки нехай стоять.

Та хай би стояли ці квартири, вони сто років нікому не потрібні. Але у бабусі не така велика пенсія, щоб оплачувати одразу три комуналки, особливо взимку. Тому вона починає дзвонити батькам, нам із братом, щоб поскаржитися, як їй важко живеться, не вистачає грошей, допоможіть-рятуйте.

То я, то батьки, то брат відправляємо бабусі гроші, хоч самі в них не купаємося. А бабуся сидить над своїми квартирами, як Кощій над золотом чахне.

Але я зараз йду в декрет, брат збирає на свою квартиру, а батькам хочеться дачу привести в порядок, бажання витрачати гроші на старі квартири, які стоять і тільки смокчуть гроші, у нас немає.

Бабусі радили вже продати хоча б одну квартиру, щоб мати гроші та не рахувати копійки до пенсії. Вона такий хай підняла, ніби ми в неї ці квартири віджати хочемо.

Я вже втомилася з нею сперечатися та щось доводити. Просто сповістила і саму бабусю, і батьків, що тепер допомагати їй грошима не зможу, сама в декреті буду, гроші йтитимуть на дитину. Бабуся образилася, звичайно, але рідня мене зрозуміла. Брат теж відхрестився від надсилання грошей.

– Комуналку саме бабусиної квартири я готовий платити, а ці її порожні хай як хоче, так і оплачує.

Батьки так кардинально не можуть, але теж вже бабусі сказали, що надто дорого їм її спадок обходиться, який їм і не потрібна зовсім.

Бабуся тепер дзвонить і плаче, що її всі кинули, не допомагають, накопичаться зараз борги і в неї квартири заберуть.

Не розумію, навіщо ці квартири взагалі потрібні. Продала б і жила собі спокійно. Мама хоче днями з нею ще раз поговорити, умовити на продаж усієї нерухомості та переїзд до них ближче. Сподіваюся, у неї вийде.