3 якості жінки, які руйнують та псують її долю
Написати цю статтю мене змусило незвичайне знайомство, яке сталося близько 10 років тому. Я шукала роботу, мене запросили на співбесіду, вирішили прийняти до штату і я почала переймати досвід у дівчини, яка обіймала цю посаду.
Вона з сумною усмішкою мені повідомила, щоб я не розраховувала працювати тут довго: “Тільки не надумай брати іпотеку або авто кредит, тебе так само, як мене, звільнять без пояснення причин, коли ти їм через півроку набриднеш”.
Я, звичайно ж, засмутилася. Але процес був запущений, я почала вмикатися в роботу. Розбираючи ящики столу, я знайшла грошову заначку і паспорт чоловіка.
Подзвонила цій дівчині: “Ах, так, це мої гроші. Сунула і забула, думала, що їх вкрали, як здорово, що ви їх знайшли. А паспорт… хмм… паспорт, швидше за все, мого колишнього. Можете його викинути, у мене немає його контактів…”
Мало-помалу почала вимальовуватися картина: дівчину випроводили з організації не тому, що вона набридла колективу, а через її кричущу безладність.
В електронних документах був бардак, чорт ногу зламає.
Дівчина поривалася зі мною дружити, дзвонила час від часу, розповідала про життя. У мене волосся на голові дибки вставало від її оповідань. Вона зривала чужі плани, втрачала важливі документи, не тримала своїх обіцянок. Партачила по-повній, але звинувачувала у всьому виключно людей та обставини, які псували їй долю…
Своєї провини не визнавала. Їй здавалося, що всі живуть так.
ДОГМАТИЗМ
Це коли жінка вірить у те, що всі чоловіки – ненадійні та безвідповідальні люди. Мама і бабуся через це проходили, і якщо вони розлучилися, то на неї чекає та ж доля.
Скільки разів я чула ці слова від молодих дівчат та дорослих жінок!
Або “не жили багато…” або “кар’єру можуть зробити лише блатні”. Ну чому люди ховаються за ширмою чужого сумного досвіду і не хочуть вірити в те, що все в них буде інакше, краще?
Можливо тому, що втрачають віру та надію і не хочуть марнувати час і сили.
Поблажливість
Взагалі, ця якість не забарвлена в похмурі тони, а є синонімом прозорливості, співчуття, розуміння. Але ж розуміють жінки чомусь чоловіків, які впевнені, що їм потрібно розслабитися після роботи. Знову ж таки, прикриваються фразою-щитом: “Всі ж так живуть”.
Ні не всі.
За таких чіпляються лише ті, хто вважає, що “кожна людина має право на помилки”, або ті, хто кращого життя у вічі не бачив.
Моя подруга познайомилася з іноземцем, потрапила під промені його чарівності, але постаралася скласти собі його справжній портрет. Ну і вилізли косяки…
“Окей, я можу це прийняти і з цим попрацювати…”
“Навіщо?” – Уточнила я.
“Немає ідеальних людей” – відповіла вона.
А через рік картина масло: він їй всю душу вимотав, краще б не зв’язувалася. Але ж відразу було зрозуміло…
Згадалася весела приказка:
“Чому б граблі не вчили, а серце вірить у дива…”
Сміх сміхом, а вчитися – на своїх помилках чи на чужих, все ж таки потрібно. А то так і будеш вічно дивуватися – чому щастить усім, крім тебе.