Чоловік тричі вже йшов із сім’ї, вибачила “заради дітей”. Але тепер саме заради дітей я його назад не пущу

Чоловік вкотре намагається “повернутися в сім’ю”, використовуючи для цього вже перевірену схему: давлячи на те, що у нас діти, і їм краще жити в повній сім’ї.

Двічі я на ці вмовляння піддавалася, хоча явно не слід було. Заспокоювала себе, що це все заради дітей, тільки для них, але насправді я так прикривала свою слабкість. Але тепер я слабини не дам, це точно.

Ми з чоловіком прожили разом шість років до першого його відходу із сім’ї. Дочка тоді була вже в підготовчій групі, а син тільки-но пішов у садок.

Чоловік заявив, що він “шляхетно” дочекався мого виходу з декрету, щоб піти із сім’ї. У нього вже якийсь час були стосунки на боці, які він не надто й приховував.

Але мені було простіше сховати голову у пісок і не помічати очевидного. Тільки це нічого не врятувало. Чоловік поцілував дітей та пішов.

Два роки він дзвонив лише на дні народження дітей і то із запізненням. Іноді приходили якісь кумедні суми аліментів, але вони ні на що особливо не впливали, а позиватися я не стала, не хотіла зайвий раз контактувати з колишнім чоловіком.

Але через два роки чоловік сам прийшов до мене, просячи його пробачити і почати все спочатку. Пролунала й заповітна фраза “заради дітей”. Я тиждень подумала, а потім погодилася на його повернення.

Життя, здавалося, заграло новими фарбами, ми знову були сімʼєю, я була щаслива. Цілий рік тривало це щастя, а потім почалося все те, що передувало нашому першому розлученню.

Півроку чоловік знову крутив якісь шашні на боці, але я знову вдавала, що все гаразд. Але все закінчилося черговим “вибач” і його черговим відходом.

Діти вже були дорослішими, тому переносили чергову тато зраду набагато важче. Вони дуже прив’язалися до нього, але варто було чоловікові піти до іншої, як діти знову перестали для нього існувати.

Мені вартувало багатьох зусиль, щоб наново налагодити наше життя, щоб діти перестали плакати і звинувачувати себе в тому, що тато знову пішов, не знаю, звідки в них з’явилися такі думки.

На цей раз діти відмовилися з батьком спілкуватися навіть по телефону, просто не хотіли, а я не вважала за потрібне змушувати. Зрештою, вони мають повне право на таке ставлення до нього.

Він зник із нашого життя на рік, але потім знову намалювався. Знову слова про те, що він зробив помилку і я маю дати йому шанс “заради дітей”

На той раз я думала довше, але знову я піддалася на вмовляння, адже пам’ятала, як добре нам було всім разом. Діти моє рішення прийняли в багнети, але потім начебто все налагодилося.

Два роки минули спокійно, а потім навіть не було періоду, який зазвичай мене морально готував до відходу чоловіка. Він просто одного разу сказав своє коронне “вибач”.

На дітей мені було соромно та страшно дивитися. Вони вкотре пережили зраду батька, яку вже відчували неодноразово. Я знову не змогла їх від цього розчарування вберегти.

Але саме тоді я пообіцяла їм, що більше цієї людини в нашому житті ніколи не буде. Тема тата стала для дітей табу, вони навіть питали, чи можуть поміняти по-батькові, настільки дітям не хотілося нічого спільного мати з цією людиною.

Згодом усі пристрасті вщухли, ми пережили це, повернулися до нормального життя. Цього разу чоловік не давав про себе знати три роки, але все-таки з’явився.

Я з ним навіть розмовляти не хотіла, а коли він почав тиснути на своє улюблене заради дітей, я просто розсміялася і порадила йому самому подзвонити дітям і дізнатися, що вони про нього думають.

Ніколи більше цієї людини не буде у моєму житті. Я ще й на аліменти подам, щоб він або платив, або позбавити його батьківських прав. Досить йому вже на дітях виїжджати.