У чоловіка вже другий рік є коханка. Він посилено її приховує, але таланту в таких іграх у нього немає, та й сама коханка, як я можу зрозуміти, не надто прагне залишитися непомітною. Прямо вона мені не пише, не дзвонить і не приходить, але намагається залишити засос, помаду на сорочці, аромат своїх парфумів. Написує чоловікові вечорами, коли він удома, змушуючи його нервувати. Я все знаю, але ніяк не реагую. Мені вже просто начхати, що у чоловіка там відбувається. Просто мені треба відсидіти декрет, вийти на роботу, озирнутися, а вже потім робити якісь кроки

Погулювати чоловік став ще до народження дитини. Тоді мені це було як серпом по серцю, кілька разів його ловила на листуванні, після чого ми скандалили.

Але щоразу чоловік мене запевняв, що це – востаннє, більше він собі такого не дозволить, все буде гаразд. Я любила і вірила, не хотіла дивитися правді у вічі.

Потім я завагітніла, чоловік дуже тішився. Мені здавалося, що тепер точно все буде добре. Якийсь час так і було, але потім знову почалися якісь дивні дзвінки та листування, а на роботі раптом утворювалися завали, які чоловік відповідально розгрібав до ночі.

Я його хоч і любила, але недалекою все-таки не була: все чудово зрозуміла, усвідомила, що чоловік і далі буде зраджувати, які б промови не говорив, як би не бив себе кулаком у груди.

Поки я лежала на збереженні два тижні, чоловік взагалі вдома не ночував, та й з’являвся лише кілька разів. Мені цю інформацію повідомили сусідки, котрим, як завжди, є справа до чужого життя.

Напевно, у цей момент у моїй душі і погас останній кусочок любові до чоловіка. Я в лікарні, мені страшно, що вагітність може перерватися, а чоловік у цей час чудово проводить час із коханкою.

Перший порив – послати його лісом, влаштувати скандал і розлучитися. Але я спромоглася взяти себе в руки і подумати, до чого приведуть такі мої дії. На жаль, ні до чого хорошого привести вони не можуть. Батьків у мене немає.

Свого житла у мене також немає. Доведеться знімати, а в декреті це зробити дуже складно. Моя зарплата взагалі не має на увазі поки що таких витрат.

Загалом, при найближчому розгляді виявилося, що розлученням я зроблю гірше тільки собі та дитині. Зараз ми маємо дах над головою. Чоловік на нас із дитиною не економить: мабуть, так загладжує своє сумління.

Жити в такому “сліпому” режимі все життя я не збираюся, але два роки до кінця декрету ще точно просто житиму, як живеться, вдаючи, що нічого не відбувається. Я прибираю, готую, перу і прасую: для мене це не важко. Близькості із чоловіком немає: не хочу випадково щось підчепити. Адже я не знаю, з ким він там розважається.

З грошей, які чоловік дає на господарство, роблю невеликі фінансові запаси на крайній випадок. Якщо все піде не за тим сценарієм, на який я розраховую, у мене будуть хоч якісь гроші.

Мало: завагітніє коханка, насяде чоловікові на вуха, він і вирішить зі мною розлучитися. Зрозуміло, що я подам на аліменти, але у чоловіка сіра зарплата: з неї особливого навару не отримаю.

З чоловіком усю цю ситуацію навіть не хочу обговорювати. Я не маю бажання слухати його брехню, що я щось там собі надумала. А тикати його носом, як кошеня, що нагадало, не бачу сенсу. Ми вже це проходили.

Тому я вдаю, що не бачу на ньому слідів помади – це колега випадково мазнулася, а ще на роботі у нього дуже складний період, тому він затримується до ночі та постійно з кимось переписується.