Ірина чекала коли її одружений коханець піде з сімʼї, але коли побачила його дружину та дітей, зрозуміла, що вона зайва

В однієї жінки був роман із одруженим чоловіком. Банальна історія – для інших. А для неї – справжнє палке кохання, щастя! Хоча затьмарена складною ситуацією: коханий чоловік був одружений, двоє дітей. Молодший дуже маленький. І тому треба зачекати, коли діти трохи підростуть.

Він розповість дружині правду. І дітям пояснить. І піде з сімʼї до своєї коханої жінки. Адже від сім’ї одна назва залишилася. Дружину він не любить. Якби любив – не завів би роман на стороні? Та це й не роман. Це справжнє кохання, істинне. Буває ж, що людина зустрічає кохання не відразу?

Іра розумна жінка була. Успішна. Красива. Років їй було трохи за сорок, трохи старшою за свого коханого була ця Іра. Але виглядала чудово! Закохані разом працювали.

Так йшло досить довго, майже рік. А потім у коханого машина не завелася, він попросив Іру підкинути його додому. Терміново треба було додому заїхати.

Заїхали на подвір’я. Сергій вийшов із машини.

А у дворі дружина Сергія якраз гуляє з дітьми. Іра дружину тільки на фотографіях бачила, але намагалася не надто вдивлятися. Боляче було. І трохи совісно. Нещасна нелюба жінка, невдовзі вона дізнається правду. Навіть шкода її. Але Сергій допомагатиме дітям, залишить квартиру та будинок. Це вже вирішено. Все вже вирішено, тільки треба почекати…

Ну ось, ця дружина стояла біля дитячих гойдалок. Красива молода жінка, висока, статна. На руках у неї сидів малюк. А другий, старший, закричав: “Тато! Татку!”, – і Сергій побіг до нього, підхопив на руки… І дружина підійшла, передала малюка. Сергій обійняв дружину за плечі, потім вони пішли до під’їзду, всі разом. І не озирнувся.

Побутова сцена. І пелена впала з очей. То була сімʼя. Люблячий чоловік та батько, його діти, його дружина. Нікуди він не піде. Він піде від Іри і не озирнеться. І тому не можна йому дзвонити. Не можна писати. Тому всі свята Іра проводить одна чи з подругами. Тож вони нікуди не їздять разом. Тому він дивиться на годинник і поспішає додому. А гроші на Іру не витрачає. Витрачає на сім’ю. На сім’ю. І на будинок, який він для сім’ї будує…

Людина має своє життя. І якщо вона не пускає в неї, розраховувати нема на що. Ось твоя межа – біля порога мого дому. Ти не моя сім’я. Ти просто цікава, вродлива, елегантна, модна, розумна. З тобою добре проводити час. Але в мій дім я не можу тебе пустити. Зупинися тут. Може бути коли-небудь…

Але частіше – ніколи. Бувають винятки. Життя складне і суперечливе. І краще завести машину та виїхати з чужого двору, подалі від чужого дому, куди тебе ніколи не покличуть. І звідки не підуть, швидше за все.

Так думала Іра та плакала. А Сергій спокійно прийняв її слова про те, що краще розлучитися. Навіть подякував за приділений час та приємне спілкування. І від цього Іра плакала ще гірше.