– Ти сім’ю проміняла на якогось старого мужика! – Доньці не сподобалося, що я зайнялася своїм особистим життям

– Мам, ну ти довго себе ховати будеш? – моя молодша дочка Валентина сиділа навпроти мене на кухні і пила чай. – Тата вже десять років як нема, а ти все одна і одна.

– Що ти таке кажеш? Де ж я одна – ти в мене є, та й Галя з дітьми зараз тут гостює, – відмахнулась я.

– Ти зрозуміла, про що я, – посміхнулася донька, – тобі лише п’ятдесят два! А ти себе вже остаточно на стареньку перетворила!

– Все, Валя, відчепись! – розсердилася я. – Які романи у моєму віці? Не неси нісенітниці!

Мій чоловік помер десять років тому, відтоді я не заводила жодних стосунків. Дочки мої виросли. Старша Галя одружилася, народила двох дітей. Зараз у їхній квартирі триває ремонт, і вони тимчасово живуть у мене.

Молодша дочка – Валентина навчається у магістратурі і поки що не збирається себе пов’язувати узами шлюбу. Натомість вона активно змушує мене спілкуватися з чоловіками та налагоджувати особисте життя.

Я тридцять років пропрацювала в бібліотеці, пенсія вже не за горами, і я зовсім не думала, щоб знову заводити романтичні стосунки. Це, до речі, цілком влаштовувало Галину, яка часто скидала на мене турботу про онуків.

Нещодавно будівлю бібліотеки, де я працюю, почали ремонтувати. На час ремонту і книги та співробітники перебралися до іншої філії. Після тридцяти років роботи на одному місці звикати до нової обстановки було незвично та важко.

– Любов Семенівна, посидіть, будь ласка, у головній залі кілька годин? – звернулася до мене якось колега. – Треба до поліклініки збігати.

Я охоче погодилась. Зайнявши своє місце у залі, я окинула поглядом приміщення. Людей було небагато – кілька школярів біля полиць із коміксами, старенька, що вивчає підшивку газет, та чоловік років шістдесяти, що стоїть біля полиць із класичною літературою.

Переконавшись, що все гаразд, я зайнялася заповненням карток читачів, проте через кілька хвилин відчула на собі пильний погляд. Літній чоловік дивився на мене, але, побачивши, що я помітила, швидко відвернувся до книжкових полиць.

– Вам щось підказати? – суворо спитала я його, підійшовши ближче.

– А ви нова? Я вас тут раніше не бачив, – запитав чоловік.

– Та й що? – ще суворіше відповіла я.

Чоловік знітився і швидко пішов. Увечері він чекав на мене біля виходу з бібліотеки.

– Любов Семенівна, вибачте, що вдень був грубий і неввічливий! – Сказав чоловік. – Мене звуть Вадим Андрійович, дозвольте проводити вас?

Я погодилась. Вадим виявився вкрай начитаним та ввічливим чоловіком. Ми не поспішаючи йшли містом і розмовляли. На цей раз шлях додому зайняв набагато більше часу, ніж зазвичай.

– Чому так довго? – накинулася на мене з порога Галина. – Я тут не впораюся з дітьми одна!

Я зітхнула і пішла на кухню готувати вечерю. У той момент я зрозуміла, що не хочу присвятити життя, що залишилося, турботі про онуків і допомогу дочці. Я хочу пожити і собі.

– Мамо, це ж чудово! – Вигукнула Валя, коли я їй зателефонувала і розповіла про знайомство з Вадимом. – Досить уже самітницею жити! А Галка нехай багато на себе не бере – зуміла народжувати дітей, то нехай і виховує.

Я почала регулярно зустрічатися з Вадимом. Ми гуляли містом, сиділи у кафе та дуже багато говорили. Одного разу він запропонував мені жити разом.

– Любов Семенівна, ви мені дуже подобаєтеся, – ледве бентежно сказав він, – я хотів би провести з вами старість.

Я з радістю прийняла його пропозицію.

– Ти сім’ю проміняла на якогось старого мужика? – Галина зустріла новину з гнівом. – Я на манікюр сходити не можу, бо, бачите, у тебе справи! Ось які це справи?

– Доню, я тебе звичайно люблю, але це не дає тобі права звітувати мене як дівчинку! – суворо заперечила я.

– Ти поводишся як дівчинка! – відбила донька. – Тобі вже за п’ятдесят, треба з онуками сидіти, а не по дядьках бігати! Це все Валька тебе підбила, її вплив! Сама ні чоловіка, ні дітей не має і ще й повчає, як жити правильно!

З дочкою я тоді посварилася і пішла зі своєї квартири. Вадим мене з радістю прийняв. Назад до себе я вирішила не повертатися, поки там Галя з сім’єю. Ремонт у їхній квартирі незабаром закінчиться, ось тоді повернуся назад. Я пожила для інших достатньо, настав час подумати і про себе, і з моїм вибором Галі доведеться змиритися рано чи пізно.

Галя тоді посварилася не лише зі мною. Вона зателефонувала сестрі і довго на неї кричала, але Валентина не з боязкого десятка і жваво обложила сестру.

– Позлиться і заспокоїться, – сказала мені Валя при зустрічі, – у кожного свій шлях у житті і замикати рідну матір у клітці, змушувати її сидіти з онуками і присвятити все життя турботі тільки про них – це егоїстично.