Свекруха змусила чоловіка зробити тест на батьківство, а він узяв та погодився. Тепер я думаю, чи потрібен мені такий чоловік

Я в шлюбі три роки, і не можу сказати, що сімейне життя виявилося схожим на казку. Не завжди мій чоловік реагував адекватно – наприклад, коли його звільнили, Стьопа просто жив три місяці за рахунок своєї матері та анітрохи не переживав.

Я, звичайно, підтримувала його, але взагалі чоловік був основним здобувачем. Я без проблем готувала, купуючи продукти власним коштом. Оплачувала комуналку. Тим часом чоловік відлежувався на дивані або грав у комп’ютер, а свекруха надсилала йому гроші щотижня.

У той період я несподівано завагітніла, і відпочинку чоловіка настала пора закінчитися. Оскільки сам він не поспішав виходити на роботу, я змусила його влаштуватися на гарне місце. Причому вони обоє бурчали на мене за це – і Степан, і його мати. Наче я в чомусь винна!

Мені, звичайно, слід задуматися, чи варто народжувати від такого чоловіка, але я була така щаслива вагітності, що забула про всі проблеми. А ось скривджена свекруха нічого не забула: вона була незадоволена, що я змушую її синочка працювати.

– Ти спеціально вирішила зараз це зробити? – запитала вона мене на другому місяці.

Я просто злякалася від таких натяків. Ну, звичайно ж, я завагітніла навмисно і прямо в конкретний період, коли чоловік валявся вдома без роботи, щоби відірвати його від відпочинку! Що за нісенітниця?

Пролетіли місяці вагітності, я благополучно народила. Загалом дитина просто чудо: половина від мами, половина від тата. Ювелірна робота! Я надихатися не могла на малюка і повністю поринула в материнство.

А свекруха тим часом почала нацьковувати чоловіка.

Коли дитині було вже півроку, вона прийшла до нас додому – подивитися на онука. Свекруха виглядала незадоволеною: вона багатозначно дивилася то на обличчя малюка, то на обличчя мого чоловіка. А потім залишила свої брудні натяки і сказала прямо:

– На Стьопу зовсім не схожий.

– У мене потужні гени, – від образи за малюка і себе я навіть не придумала, що їй відповісти, і випалила перше, що спало на думку.

Я подивилася на чоловіка. Він спокійно перемикав канали телевізором і навіть голови не повернув. Чи не почув, чи вирішив, що все нормально. Я й так образилася, але не отримати від нього підтримку в такий момент – це вже було занадто.

Але той день минув і забувся, як і багато інших. Я намагалася жити спокійним життям, насолоджуватися нею. Але свекруха не відставала і ніяк не могла заспокоїтись зі своїми натяками.

– Вона мене дістала! – обурювалася я крізь сльози, скаржачись чоловікові та показуючи повідомлення від неї.

– Гаразд, я з нею поговорю, – вирішив він нарешті.

Чоловік з’їздив до матері нібито заспокоїти її. Але він сам повернувся роздратований, злий і сумний одночасно. Я, втомлена, з малюком на руках, не хотіла ні про що його питати – мені цей бруд взагалі не був цікавий.

А тиждень тому він підійшов до мене і сказав, що зробив ДНК-тест.

– Навіщо це? – вразилася я.

Чоловік у відповідь миттєво ощерився і почав кричати на мене: він, мовляв, заради мого блага на це пішов! Я ніяк не могла збагнути, про що він говорить:

– Та яке благо? Ти що несеш взагалі? Ти думаєш, дитина не від тебе?

– Ні, я зробив тест, щоб ти перестала лаятись з мамою, – відповів він.

Ось так прозоро натякнув на мою нібито зраду.

Я завжди була йому вірна, мене не лякають і не напружують результати тесту. Я знаю, що там буде встановлена ​​максимальна ймовірність батьківства. Але мене неймовірно засмутило те, що він насмілився натякнути, що я йому не вірна. І що нашого малюка я нібито нагуляла на боці. Ось за це прикро.

І ще прикривається моїм конфліктом зі свекрухою. Та нормальний чоловік би одразу на місце її поставив! Всерйоз хочу розлучитися. Чекатиму виходу на роботу, стану на ноги і піду від нього зі своєю – точніше, спільною, але йому не потрібною – дитиною.