Чоловікові не дає спокою, що я отримала підвищення, а він ні. Відносини дуже зіпсувалися

В останні півроку у нас із чоловіком дуже зіпсувалися стосунки. Причина в тому, що я на роботі отримала підвищення, а він на своїй не зміг.

Ми з чоловіком починали майже за рівних умов. Він змінив роботу, коли я тільки-но влаштувалася на свою першу після диплома. Різниця в тому, що він уже мав досвід роботи у своїй сфері, а в мене лише теорія.

Жодного змагання між нами я не помічала. Ми маємо різні сфери, різні завдання, різні обов’язки. Просто вечорами ділилися один з одним новинами, скаржилися чи, навпаки, хвалилися своїми здобутками.

Щодо зарплати питань теж не було. Чоловік отримував більше, бо він уже фахівець із досвідом, а я зелена випускниця. І мене в принципі влаштовувало, що чоловік заробляє більше.

Мені така модель сім’ї подобається – чоловік основний здобувач. Так і в декрет не страшно йти, коли знаєш, що чоловік зможе без твоєї фінансової допомоги утримувати сім’ю.

Перспектива підвищення спочатку намалювалася у чоловіка. Він прийшов із палаючими очима, сказав, що його викликав начальник, який сам збирається на підвищення, а своє місце готовий залишити йосу.

Звичайно, тому ще треба набратися досвіду, вникнути, але перевід начальника трапиться ще не завтра, тож є час підтягти знання та увійти до курсу справ.

Я за чоловіка зраділа. Він був такий щасливий, адже робота для нього дуже важлива, він хоче проявити себе як фахівець, а сходинка наблизить його до мрії.

За місяць сталося дивне, ну особисто для мене. Вже мене викликав мій начальник і теж заговорив про підвищення. Типу, колишній керівник збирається в декрет з наступним звільненням, а я здаюся компанії перспективним кадром.

Спочатку хотіла відмовитися, але потім згадала, що чоловік теж чекає підвищення, вирішила, що буде класно, якщо ми вдвох зробимо крок на наступну сходинку.

Мені було страшно, звичайно, але я була впевнена, що чоловік мене підтримає, а на свої мізки я ніколи не скаржилася. Тож я й погодилася.

Розповіла вдома чоловікові, він за мене порадів, як мені здається, зробив це цілком щиро. Сміявся, що тепер у нього додатковий стимул отримати підвищення – не може він вдарити у бруд обличчям перед дружиною.

З хохмами, з жартами та підколками ми почали готуватися до підвищення. У мене голова пухла від великої кількості інформації, яку я повинна знати на новій посаді.

Але я не здавалася. Ми з чоловіком один одного мотивували, розповідали одне одному щось про свою роботу, загалом трималися справжньою дружною командою.

Навіть коли я здобула підвищення, чоловік за мене ще щиро радів. Ми відзначали моє призначення у ресторані, де чоловік казав мені гарні слова, пишався мною. Але після цього він став більш напруженим. Хоча я продовжувала його підтримувати, цікавитись справами, допомагати, чим могла.

А підвищення все не було і не було. Поки чоловік не прийшов додому випившим та дуже злим. Точніше, мабуть, засмученим. Підвищили іншу людину.

Причому все перегралося в останній момент, як я зрозуміла. На підвищення пішла людина навіть не з їхнього відділу, просто за людину добре попросили.

Там нічого не зміг зробити ні колишній начальник чоловіка, ані він сам. Рішення приймалося на верхівці, тому залишалося тільки змиритися.

Я намагалася підтримати чоловіка. Казала, що ця людина навряд чи затримається. Якщо його так тягнуть уперед, то він і це крісло скоро звільнить, а тут уже й чоловік отримає свою заслужену посаду.

Але чоловік похмурнів, огризався, став дуже дратівливим. І я якийсь час це терпіла, розуміючи, як довго він ішов, як напружено працював.

Тільки моє терпіння не безмежне. Я втомилася слухати “своїми підлеглими командуватимеш”, “ти мені не начальниця” і все в такому дусі.

Чоловік щоразу намагався зачепити мене на тему того, що я якась липова начальниця, мені просто пощастило, що мене призначили, а так я цього не заслужила.

Нещодавно у своєму маренні він дійшов до того, що підозрював, ніби я з кимось пеpeспала, щоб отримати своє місце. Тільки ось невдача, у нас колектив жіночий на вісімдесят відсотків і серед мого начальства чоловіків немає.

Але ця його фраза стоїть у мене у вухах і досі. Це настільки низько, настільки огидно, що навіть розмовляти з чоловіком не хочеться.

Я втомилася робити знижку на його становище. Півроку вже минуло, можна було якось упокоритися. Але чоловік продовжує вирощувати у собі образу та зриватися на мене.

Я сказала, що якщо все так піде і далі – ми розлучимося.

– Звичайно, ти ж у нас у начальники вибилася, навіщо тобі простий трудяга! – І тут не зміг змовчати чоловік.

А я лише переконалася, що чоловік нічого не збирається робити. Він чи то зламався, чи то просто не хоче повертатися до нормального спілкування, але я так більше не можу.